Лісового кота не погладиш, не притулишся до нього…

На Львівщині, на території Національного при­родного парку «Сколівські Бескиди», лісових котів обліковано 16 особин. Малувато, якщо брати до уваги, що НПП займає понад 35 тисяч гектарів. На всій території українських Карпат живе не більше чотирьох сотень лісових котів. У деяких областях їх зафіксували менше десятка.

Лісовий кіт нагадує сірого домашнього мурчи­ка. Але за параметрами явно переважає остан­нього: дика киця удвічі більша від свійської ро­дички, важить до восьми кілограмів. Зате має коротший хвіст, на якому кілька чорних смуг. А на вушках, як у рисі, помітні китиці. Характерна озна­ка кота лісового — великі зелені або сірі очі.

На відміну від домашнього, який взимку мерз­не від низьких температур, кіт лісовий легко при­звичаюється до сильних морозів — усе завдяки довгій і грубій шерсті. Водночас, як і хатня киця, любить погрітися на сонці. Живе у великих дуплах або у покинутих норах борсуків і лисиць. Нерід­ко облаштовує собі лігво в очереті, де підстерігає птахів. Гострими кігтями може діставати із прибе­режної води рибу. Полює на гризунів, але може впіймати зайця і навіть маленьку козулю…

Погладити лісового кота, а тим більше — при­ручити його, неможливо. Це доволі обережне і агресивне створіння. Дружити з людьми не хоче. В Україні зафіксовано не один випадок, коли лісо­ві коти, підбираючись до домашніх киць, кусали їхніх господарів. Такі зустрічі закінчувалися три­валим лікуванням.

Зменшення площ під прадавніми лісами, де любили мешкати лісові коти, а також інша діяль­ність людини різко зменшила кількість цього зві­ра. Тому його і занесли до Червоної книги.