Маленькі правила великої війни

ІЗ ФІНАНСИСТІВ — У ФРОНТОВИКИ

Той військовий перекинувся двома словами з водієм — і за голосом я впізнаю Антона, персонажа кількох своїх публікацій. Війна дуже зістАрила його, трохи згорбила, посадила голос, але очі горять так само, як колись — десять років тому, коли будучи на престижній державній роботі, маючи бронь, він попросився на війну…

Часу для довгої розмови у нас не було — у кожного свій маршрут. Але із тих десяти хвилин спілкування найбільше запам‘яталася фраза, яку цей офіцер вимовляв з якоюсь гордістю, просвітленістю: «Я дуже пишаюся тим, що коли брав у свій підрозділ двадцятьох місцевих хлопців, обіцяв їхнім мамам, що поверну їх додому живими. І слова свого дотримав. Недавно всі вони навідувалися до своїх сімей…».

Я запитав, як вдалося зберегти воїнам життя, адже проклятуща війна не перебирає. А мій герой відповів: «У перший же день перебування на полігоні, я сказав, щоб забули, що я — їхній земляк і друг Антон. І щоб закарбували собі на носі, що я відтепер — їхній командир. Тому відносини наші будуть відповідними. Не панібратськими. Моє слово — закон. Саме так, а не інакше — якщо вони хочуть стати добрими воїнами. І повернутися додому живими…»

Антон розповів, як навчав своїх бійців, які ніколи не тримали в руках зброї, азів військової справи, елементарних правил поведінки на полі бою. Муштрував земляків до сьомого поту, так, що вони ледь не плакали. Але прийшов час — і вони не раз подякували йому за ту муку-науку.

Прощаючись, я взяв слово з Антона, що він, коли знайде вільну хвилинку, розкаже нашим читачам дещо зі свого фронтового лікбезу. І ось така розмова відбулася.

ІДЕШ НЕ ВБИВАТИ, А ЗАХИЩАТИ

— Кожен чоловік, який любить своїх батьків, свою дружину, дітей, свою країну — повинен бути готовим до того, щоб захищати їх зі зброєю у руках, — каже Антон. — І робити це треба досконало, правильно. От кажуть: я не піду у ТЦК, бо не вмію воювати, не вчився цього. А я що — вмів? Після інституту мав справу суто із цифрами, графіками, діаграмами, показниками. Але коли у 2014 росіяни захопили Крим, моя робота перестала мене цікавити. Разом з іншими хлопцями, які теж не служили в армії, ми добровільно одягли військову форму. Вчилися військової справи — як володіти автоматом, як вирити окоп, правильно зайняти позицію, замаскуватися, надати першу меддопомогу. Так само вчіться і всі ви, хто ниє, що не готовий іти в армію. Захистіть себе і свою родину!

Готуватися до захисту своєї держави треба ледь не зі шкільної лави. Принаймні, навчитися влучно стріляти. Багато інформації про зброю, її особливості легко знайти в YouTube. Я теж там її шукав. Практичні навички можна здобути у тирі, на спеціальних курсах. Навчитися можна всього — було би бажання!

Антон продовжує:

— Треба до кожного «прикріпити» патріотизм. Багато залежить від батьків. Я теж вчу своїх дітей, які речі вони мусять робити. Найперше — вивчити історію своєї країни, дізнатися про наших героїчних предків. Пишатися ними, продовжувати їхню справу.

Крім сім'ї, прищеплювати любов до своєї країни повинні у наших громадах, у школах. Це має стати одним із напрямків діяльності органів місцевого самоврядування. Чому б там не проводити, на зразок пластунських, різні вишколи, організовувати військово-спортивні табори?
Важливо пояснити нашим майбутнім воїнам їхню місію: вони підуть не вбивати, а захищати!

ЯК ПОДОЛАТИ СТРАХ

Чи не найважчі - перші хвилини у бою, коли тебе сковує заціпеніння. Як зняти цей стрес у воїна-початківця?

— У кожного присутній страх перед обстрілами, штурмовими діями, — каже Антон. — У мене він також був. Боятися — це не встидно. Це природно. Це інстинкт самозбереження. Важливо у цей момент не розкиснути, не запанікувати. А зайняти правильну позицію. У мене хлопці, які мали «стартовий» страх, через 5−10 хвилин після початку обстрілів жартували, обмінювалися «приколами».

Подолати страх має допомогти солдатам їхній командир — особистим прикладом. Командир має не бути сциклом. Коли віддає наказ, то сам повинен іти попереду, а не іззаду. Тоді його підлеглі підуть разом з ним і у складний момент прикриють його. Такий закон військового братерства.
Щоб подолати страх, у жодному разі не можна підігрівати себе «бойовими ста грамами». Бо це призводить до дуже поганих наслідків: нетверезий неадекватно оцінюватиме ситуацію, прийматиме хибні рішення і як наслідок — може спричинити загибель своїх побратимів.

На полі бою важлива психологічна стійкість. Потрібно зберігати ясність розуму, не накручувати себе. У важкі хвилини опанувати себе багатьом допомагає молитва.

Я дотримувався цих правил — і вижив…

НЕ СОРОМИТИСЬ ПРИТУЛИТИСЯ ОДИН ДО ОДНОГО…

За вікном нестерпна осіння сирість і мжичка. Це підказує мені наступне запитання до вчорашнього фінансиста, а нині - бойового офіцера: «Як воїну навчитись тримати себе у руках у негоду, коли не завжди вдається зігрітися і вчасно поїсти гарячого?»

— Фронт — це вам не «Буковель». Комфорту тут не буває. Але і в таких жорстких умовах можна дати собі раду. Скажімо, коли взимку виснажені бійці, залізши у спальники, у своїх бліндажах «відходять» від недавнього бою, не встидно один до одного тісніше притулитися. Так воїни швидше зігріються, збережуть дефіцитне тепло.

Про їжу, яка повинна дати силу воїнам. Добре, якщо ситуація дозволяє з‘їсти і перше, і друге, і щось вітамінне на десерт. Але так буває не завжди. А бойове завдання треба виконувати. У таких випадках я завжди мав біля себе щось «енергетичне» — горішки, родзинки, шоколад. При мені була і мівіна — для швидкого приготування бульйону у польових умовах. Гріє і тримає сало. Важливо продумати своє харчування так, щоб ти мав силу воювати. А з іншого боку — пам‘ятати, що туалету на позиціях нема, та й ворог не дозволить тобі «піти до вітру»…

ЩО МОЖНА, А ЩО — НІ…

Андрій продовжує ділитися своїм фронтовим досвідом:

— Коли ідеш на позицію, а ця дорога зазвичай займає три-чотири кілометри, важливо правильно екіпіруватися.

Перед виходом я завжди своїх підлеглих перевіряв, бо вони набирали багато зайвих речей, а найбільш потрібне — забували. Бувало, напхають у свої наплічники різного шмаття, іншого непотребу, а основного не візьмуть. Я їм завжди казав: беріть спальник, карімат. І найголовніше — БК, боєкомплект. Чим більше його — тим краще. Бо якщо ти візьмеш тільки чотири магазини до автомата, на «передку» тобі немає що робити. Не збережеш ні свого життя, ні чужого. Я ніс на собі 50 кг! Взимку змушував хлопців брати зі собою теплу білизну, теплі штани, шапки, перемінні рукавиці, І якомога більше «БеКа». Брали зі собою енергетичні батончики, а також воду. Бо без неї ТАМ теж не обійтися.
Категорично не можна брати зі собою спиртного «для підігріву» (такі випадки траплялися). Боронь Боже, брати зі собою на позиції телефони — вони там без потреби. Для зв‘язку є рація. Не можна «на нулі» фотографувати себе і пересилати знімки рідним. «Орки» все пеленгують. Засічуть — чекай прильотів. Через ось таких «говорунів» ми кілька разів ледь не потрапили під роздачу…

На цьому наша розмова перервалася — Антон квапився у своїх невідкладних справах. Думаю, свої «уроки з передової» незабаром продовжить. Вони багато кому пригодяться.