Шершні інколи стають «FPV-дронами»

Колись наша мама казала, що нічого злого шершні не ро­блять, тому, мовляв, нехай собі живуть, забороняла їх викурю­вати. Відтак уже не перший рік із цими комахами у нас мирне співіснування. А от із їхніми лі­совими братами контакти на­пружені…

За якихось сто метрів від нас ці гігантські оси вибрали собі для життя два старі дере­ва — крислату липу і височенну черешню, яка стікає бурштино­вим соком-смолою. Пробра­лися в їхні серцевини, продіря­вили стовбур, і за літо колись молоду деревину перетворили на порохню. У цій виїмці утво­рили соти і замаскували їх світ­лою, власноруч виготовленою ширмою із целюлози. Виготов­ляють її самі. Пережовану сер­цевину дерева перемішують зі своєю… слиною. Коли ця суб­станція застигає, то нагадує грубий сірий папір, в який про­давці 70-х пакували покупцям товар, найперше — продукти.

Моя зацікавленість проце­сом будівництва шершневих гнізд комахам не сподобала­ся. Вони вислали з дупла двох своїх «розвідників». Поки вони завмерли у польоті, вивчаю­чи серйозність загрози, із тилу, напевно, «за наводкою» крила­тих родичів, підступно атакував мене шершень-бойовик. Над­летів звідкись згори і, наче FPV-дрон, поцілив у мою маківку…

Біль від укусу шершня більш болючий, ніж коли вжалить бджола. У голові дзвенить, здається, що в ураженому міс­ці тріскає шкіра. Допікає нудо­та. Така вона, плата за надмір­ну цікавість і безпечність…

А з іншого боку, шерш­нів можна зрозуміти: як і ми з вами, вони мають право на приватну власність. Як і на за­хист її всіма доступними спо­собами.