Дятел-нахлібник

Як рекомендували ми нашим читачам, щоб птаство успішно перебуло зиму, вони допомагали пернатим підгодівлею. Але, як і серед нас, людей, у птахів знайшлися «нахлібники»…

Для синичок мій турботливий сусід підвісив до гілок яблуні і вишні два великі шматки несо­леного сала. Скільки то радості було для цих щебетух, коли вда­рили 20-градусні морози! Сало додавало їм так потрібних у хо­лод енергетичних калорій…

Чужим кормом вирішили по­живитися інші жителі лісу, яким їжу шукати значно простіше. Першими занадилися до годів­нички дрозди-омелюхи. Потім, прогнавши синичок, на «халяв­ну» трапезу прилетіли сойки. А вже опісля обідати прибув дя­тел, який ще кілька хвилин тому, шукаючи сонних жучків і кома­шок, щосили гатив своїм дзьо­бом по стовбуру смереки.

Дятел почувався задоволе­ним: підкріпитися так просто, без докладання великого труду, йому і не снилося. Наминав сало настільки швидко, що не помі­чав нікого довкола себе. Праця ця була у радість: дзьоб входив у солонину так само легко, як ніж у масло. Відчуття — найпри­ємніші. Це не те що годинами, наче відбійним молотком, гати­ти по дереву у пошуку якоїсь ко­махи. Голова від ударів не роз­колюється…