Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Розлітаються, як гарячі пиріжки»

Незряча жінка з Волині сплела бійцям на передову понад три тисячі двісті пар тактильних рукавиць

Фото авторки
Фото авторки

…У невеликій оселі в спальному районі Луцька ніколи не вмикають світла — господарі його просто не бачать. Ніч у них нічим не відрізняється від дня. Тому Валентина Мазурик часто прокидається затемна і береться за звичну роботу. Щоб не будити чоловіка, жінка перед сном зазвичай кладе спиці і клубок ниток поруч із ліжком. Вона наосліп рахує петлі і відпрацьованими рухами накидає на спиці нові. За роботою час проходить швидко. Дзвонить будильник, і лише по цьому звукові жінка розуміє, що вже ранок. Вона відкладає роботу і йде на кухню готувати сніданок. Попри сліпоту, 65-річна господиня себе обслуговує сама.

«Я почала погано бачити на одне око ще в дитинстві, — розповідає Валентина Мазурик. — Лікування ситуації не покращило, з часом відшарування сітківки проявилось і на другому оці. Попри сім хірургічних операцій, проведених в спеціалізованих клініках, офтальмологам так і не вдалося врятувати мені зір. В 50 років я перестала бачити зовсім. А ще через кілька років нагадала про себе хвороба слуху, перенесена в дитинстві».

Внаслідок перенесеного запального процесу жінка зовсім оглухла. Слух вдалось відновити завдяки імплантанту, вживленому у вухо. Гроші на нього, завдяки розголосу у ЗМІ та соцмережах, допомогли зібрати добрі люди. А от зір відновити їй жодні фахівці не в силах. Попри недуги, Валентина Михайлівна не впала духом. Ось уже 9 років жінка волонтерить. Вона в’яже для бійців на передову тактильні рукавиці.

«У 2014 році на Сході у батальйоні імені Кульчицького воював мій син Павло, — згадує жінка. — Якось під час розмови він зізнався, що їм не вистачає тактильних рукавиць для стрільби. Ті, що бійцям видають, незручні, з них сповзає палець, а на війні іноді все вирішує мить секунди. Та й руки в них мерзнуть».

У дитинстві Валентина Мазурик добре в’язала спицями. Тому після розмови з сином вона одразу попросила чоловіка купити їй все необхідне для роботи. Спочатку, каже вона, виходило погано, доводилося розпускати пряжу і все починати заново. Та й ниток потрібних не вистачало, тому довелося розплести в’язане покривало. Нині одну пару рукавиць пані Валентина виготовляє за добу. А з нитками тепер допомагають місцеві волонтери та Самооборона. Жінка зізнається, що іноді буває тяжко, адже руки не гумові. Проте вона переборює втому і знову сідає за спиці.

…У невеличкій кімнаті в проходах між диваном та ліжком стоять картонні коробки з рукавицями. Вони готові до відправки — у холодну пору року рукавиці незрячої волонтерки розлітаються, як гарячі пиріжки. За 9 років про Валентину Мазурик добре знають бійці багатьох бригад. І попри те, що забезпечення зараз непогане, просять волонтерів привезти саме її рукавиці. Кажуть, що вони для військових — як оберіг.

«Ми їздимо на передову і привозимо гуманітарні вантажі для 100-ї окремої бригади ТРО, 14-ї, 65-ї та 66-ї механізованих, 68-ї єгерської, 128-ї гірсько-штурмової бригад, 132-го розвідбатальйону та інших підрозділів ЗСУ, — каже Ольга Балицька, представниця волонтерського центру „Серце патріота“.- З Валентиною Мазурик знайомі давно. Постійно беремо у неї рукавиці. Вона унікальна жінка. Попри недуги, пані Валентина категорично відмовилась виїхати за кордон. Вона сама невтомно працює на перемогу України і запалює інших своїм прикладом».

За 9 років незряча волонтерка зв’язала і передала на фронт військовим 3260 пар тактильних рукавиць. Окрім того, Валентина Мазурик щороку сушить фрукти для ЗСУ, готує солдатам вітамінні настої з ягід та трав’яні чаї для підняття імунітету.

Людмила Приймачук

Схожі новини