Не тільки сторож, а й розрадник

Сільські господарі знають, як то добре мати на своєму хазяйстві надійного сторожа. У пенсіонерки Ганни Кайди, яка живе в урочищі Гунищі, впритул біля лісу, таким є 10-річний пес Джек. Не треба ніяких камер відеоспостереження, загорожі - її чотирилапий охоронець завчасно попередить про наближення чужої людини, дасть знати про появу хижого звіра, збиточного птаха.

Завдяки джекові до цьо­го обійстя не наблизяться дикі кабани. Собака відга­няє лисів, круків і яструбів, які зазіхають на домашню птицю. Одного разу він налякав видру, яка підбиралася до домашнього ставочка, щоб поласувати риб­кою.

Не дозволив Джек занадити­ся до домашнього саду і білці.

— Кумедна то була картина, — пригадує газдиня, — собака пів години бігає і гавкає біля дере­ва, на якому сидить вивірка. А білка бере та й у відповідь ки­дає у Джека горіхами…

Дражнять домашнього сто­рожа і ворони: спеціально низько летять над ним, ніби хо­чуть скубнути його за шерсть. Джекові це не до вподоби, про­ганяє їх.

А от дитячі жарти він розу­міє. Коли за кудлатого соба­чого хвоста легенько смикнуть наймолодші онуки — восьмиріч­ні двійнята Михайло і Андрій, які живуть за кілометр, але чи не щодня приходять провідати ба­бусю, Джек терпеливо зносить ці хлопчачі витівки. Навіть не по­думає гаркнути: розуміє, що ді­тей не можна ображати…

Домашній улюбленець про­стягає лапу здороватися, про­тяжним звуком реагує на звер­нення: «Привіт!»

Та чи не найбільше про цьо­го розумника знають через його «політичну підкованість». Бабу­ся Ганна навчила Джека патрі­отичних гасел. Скаже: «Слава Україні!» — а пес своєю мовою відповідає. Так само відгукуєть­ся, коли Ганна Андріївна запитає його, в якому напрямку має піти російський корабель…

Віддавна на цій «фазенді» на­лагоджено тісні контакти між людьми і свійськими тварина­ми. Кінь, яким опікувався нині покійний глава сімейства Ярос­лав, їздив і працював без ба­тога. Мудрий гусак подавав майстрові цвяхи. Качка так при­кипіла до господаря, що ходи­ла за ним по п’ятах навіть тоді, коли він квапився до лісу чи до церкви. «Вчена» курка сідала на плече, брала зі жмені пана Слав­ка зерно — і задоволено співала. А після трапези витирала дзьоб до його голови.

Причина такого порозумін­ня — у взаємній повазі. Пані Ганя ласкаво розмовляє зі своїми підопічними, як мовиться, по­водиться з ними як з рівнею, не підвищує голосу — і вони віддя­чують їй, горнуться до неї. А від зими, коли не стало пана Слав­ка, домашні тварини стають їй, самотній жінці, ще й неабиякою розрадою…

Коли ми захотіли сфотогра­фувати цього собаку для газети, він всіляко впирався, ховався за хату — хоча перед тим показував нам усі свої таланти. Напевно, боявся, що хочемо забрати його зі собою. Ганна Андріївна заспо­коїла свого улюбленця: «Ну, хто б тебе, Джеку, кудись віддав? Де ми ще такого друга знайшли б?..».