Кози лазять по крутих скелях як альпіністи

Багато хто з нас боїться піднятися на будівельне риштування, виглянути з вікна багатоповерхівки, ба навіть вилізти на драбину: вголові паморочиться! А от гірські кози висоти не лякаються. Спроможні вибиратися на майже вертикальні скелі, не переживаючи, що зірвуться у прірву…

Життя у горах не з легких. Знайти їжу проблематично. Гір­ські кози харчуються мохом, лишайниками, сухою травою і гілками. Крім цього вегетарі­анського корму, їм для добро­го здоров’я конче потрібні ще й мінеральні добавки, зокре­ма сіль. Її можна знайти висо­ко в горах, на поверхні скель. Власне тому рогачі підніма­ються вгору. Сходинок, звісно, туди немає, але ці створіння на­вчилися добиратися на верши­ни і без них. Втримати рівнова­гу, зберегти баланс майже на 90-градусній крутизні їм допо­магає уміння правильно розпо­ділити вагу тіла. А копитця цих кіз ніби оснащені присосками, які допомагають втриматися: тваринки піднімаються на ви­соту, не боячись, що зайві кіло­грами потягнуть їх донизу.

Досягши мети, гірські кози беруться за справу, заради якої ризикували, — притиснувшись якомога щільніше, облизують кам’яні стели, на яких висту­пає сіль. А після того, як вгаму­ють жагу, опускаються по вер­тикальному бездоріжжю назад, у низини.

Кіз разом із собаками вва­жають одними з найперших тварин, приручених людиною. Свійськими вони стали при­близно п’ять тисяч років тому. Своїм молоком, багатим на ко­рисні речовини, допомогли лю­дям вижити. А тепер ось ми ді­зналися, як в екстремальних умовах виживають вони самі. Недарма цих «мінікорів» назива­ють великими розумницями.