Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Сукню з вибійкою не кожен може зробити, треба бути трохи снайпером»

Дизайнерка Оксана Сокол творить етноодяг з вибійковим візерунком

Оксана Сокол у сорочці з вибійкою
Оксана Сокол у сорочці з вибійкою

Техніка вибійки ще давніша, аніж вишивки. Дослідники датують її появу в Україні в 10 столітті, а в 12 століття вона вже була широко розповсюджена. Для нанесення візерунка на тканину використовують дерев’яну дошку, на якій вирізьблений декоративний узор. Дошку покривають фарбою і притискають до тканини.

За такою давньою технікою працює Оксана Сокол. До 2015 року вона займалась вишивкою, та лише одного «знайомства» з вибійкою було достатньо, аби перетворити її на справу свого життя.

«Я потрапила на майстер-клас у Національному музеї з вибійки акриловими фарбами. Мені це настільки сподобалось, вирішила зроби дитячу колекцію.

Розчини для олійних фарб я вивчала самостійно, методом експериментів, бо в Інтернеті є лише приблизний «рецепт», а самих консистенцій нема (Оксана Сокол закінчила Академію Мистецтв, відділ сакрального мистецтва, де вивчали дерево, левкас, різні рецептури розчинників та пігментів, що дало знання для кращого вивчення вибійки. Цього навчалась у професора Володимира Антоновича Овсійчука, знаменитого мистецтвознавця і реставратора та Карла Йосиповича Звіринського, — ред.)", — розповідає дизайнерка.

У майстерні на стійці висять готові сукенки, спідниці та сорочки. Кожен вибір унікальний, а візерунок хочеться розглядати й розглядати.

«Свої вироби роблю „в живу“, без попереднього намічування ліній. Маю таке обдарування, що наперед бачу готовий виріб, мені фотографічно приходить. Отаку сукню не кожен може зробити, треба бути трохи снайпером, мати чуття, окомір», — продовжує пані Оксана.

Сукня з вибійкою
Сукня з вибійкою

У майстерні, поруч з готовими, сохнуть «свіжі» вироби. На полотняній та лляній тканині різного кольору відбитки: папороті, зерна, землі, квітів та птахів. Напередодні тут було заняття з вибійки: пані Оксана готує «помічниць», адже запланувала нову колекцію. У творчий простір приходять творити жінки-переселенці, які через війну втратили домівки.

Майбутня колекція
Майбутня колекція

«Мені приємно, що вони тут трошки забуваються. Це для них терапія», — каже дизайнерка.

Попри те, що у Львові є своя студія, любить працювати на природі.

«Люблю в Карпатах творити, у прадідусевій хатинці. Атмосфера будинку навіює добро, тепло, силу роду відчуваю. Люблю на самоті, у молитві, медитації. Змалечку мене мама навчила, щоб зробити будь-який виріб — треба помолитись. І ще у майстерні, сушиться довго, а карпатський вітер день, два, три — і вже ідеально», — ділиться особливостями роботи пані Оксана.

У рідному селі родини на Дрогобиччині, дизайнерка презентує нову колекцію етноодягу, розробці якого завдячує своїм батькам.

Паралельно з навчанням та працею на колекцію, пані Оксана проводить майстер-класи з вибійки. Для візерунків сама робить дубові, липові дощечки. Втім, запланувала й інший тип реабілітації для військових: закупила інструменти для різьби, аби разом з іншими різьбярами навчати хлопців, які повернулись з війни з ампутованими кінцівками, різьбярської справи.

«Війна впливає, хочеться, щоб вони забулись і я подумала добре було б себе в якомусь ремеслі знайти», — ділиться ідеєю Оксана Сокол.

Дощечка і готовий вибір з вибійкою
Дощечка і готовий вибір з вибійкою

«Дехто приходить до мене розвантажуватись, я знімаю стреси за кермом»

Попри те, що дизайнерка має дуже «терапевтичну роботу», «розвантажується» нетипово — за кермом автомобіля. Навіть брала участь в гірських ралі та перевозить автівки для ЗСУ.

«У мене було четверо дітей: 2 моїх і двоє моєї подруги, яка трагічно загинула. Кожного в школу треба було розвести. На кожну дитину в мене було по 15 хвилин і доводилось швидко рухатись, маневрувати. Мені подобається це. Їздити — це траєкторія руху, це теж пов’язано з моєю професією. Я без комп’ютера можу так близько під'їхати і зараз стрибаю з високих трамплінів, тренуюсь. Це мене трохи заспокоює, бо дехто приходить до мене розвантажуватись, а я розвантажуюсь за кермом. На своїй Shkodi роблю подвійні 360 градусів розвороти. Якось вночі таксувала. Спершу думала, що трохи підзароблю, а потім зрозуміла, що ці виїзди мене розвантажують, всі стреси відразу проходять, — розповіла Оксана Сокол.

Фото: pro.te.ua
Фото: pro.te.ua

Наостанок розмови дизайнерка відзначає велику популярність виробів з вибійки.

«Колись я чекала, щоб у мене хтось замовив, а зараз мене треба „добрати“ людей, щоб виконати об'єм замовлення».

Схожі новини