Передплата 2024 «Добра кухня»

«Класний керівник дбала про нас, як та квочка про курчат…»

І через пів століття після закінчення восьмирічки колишні сільські школярі не забувають свою наставницю

Вчителька-ювілярка задуває свічки на святковому торті від своїх колишніх учнів.
Вчителька-ювілярка задуває свічки на святковому торті від своїх колишніх учнів.

Добрий той освітянин, якого і по завершенні педагогічної кар'єри теплим словом довго згадують його/її вихованці. Як ось про Степанію Василівну Желінську. Колишня викладачка математики у школі села Лапшина уже 35 літ на пенсії, а її любі Ганнусі, Миколки, Івасики, Богдани, Олі, Васильки, Марійки, Михасі, Наді, які давно вже стали статечними громадянами, мають онуків, горнуться до неї, як і колись.

З'їхалися звідусіль і на її 90-й день народження. Хто не зміг, як-от ін­женер зі Львова Михайло Захарків, лікар з Мостиськ Іван Синишин, зателе­фонували і довго розсипалися у подя­ці. Хтось інший наполегливо пробивався мобільною мережею, однак через по­ганий зв’язок не могла розпізнати, хто саме з її колишніх учнів хотів привітати з ювілеєм. Але все одно було приємно.

Пані Степанія недавно пережила тра­гедію — через «хворобу хвороб» відійшла у засвіти її донька Галина. Випускники 1972 року вагалися, чи доречно буде тур­бувати свого класного керівника у тако­му жалобному стані. Таки зважилися, за­вітали до її хати — і правильно зробили. Про пережиту біду на якийсь час Степа­нія Василівна немовби призабула. Заод­но згадала багато з того, що, як і пода­ровані колишніми школяриками квіти, шампанське, торт, теплий плед, зігріло її.

Наговорилися наче на рік уперед. Зга­дували давні шкільні будні, кумедні історії з тогочасної науки. Степанія Василівна перепросилася, що під час свого вчите­лювання не розказала своїм учням бага­то з того, що згодом описала у своїй кни­зі про історію Лапшина — часи тоді були непевні. Тепер надолужує те, що не змо­гла зробити раніше. Записала пів тисячі призабутих повстанських і побутових пі­сень, відтворила на папері ноти кожної з них. Виливає свої почуття у віршах (одну книгу видала, а ще два зошити поезій че­кають своєї черги). Живе активним жит­тям. Декотрі з віршів, де йдеться про рідну землю і війну, прочитала своїм ко­лишнім випускникам. Разом співали. А потім підняла їм настрій іронічними гу­мористичними рядками про… старість. І разом з онучкою пригостила дорогих гостей канапками.

— Про Степанію Василівну у нас з дру­зями залишилися теплі шкільні споми­ни, — розповідає колишній активіст кла­су Микола Лещук. — Для нас вона була як та квочка — за всіх переживала, за всіх пі­клувалася, дбала, щоб усім нам було до­бре. Наша вчителька виховала канди­дата фізико-математичних наук, п’ятьох педагогів, трьох лікарів, поліцейського…

Віншувальників у сільської вчительки того ювілейного дня було багато. Заві­тали до неї представники сільради, чле­ни церковного хору, в якому ветеран пе­дагогічної ниви донедавна брала участь. Іменинниця почувалася у вирі життя. І на­віть не зауважила, що роки пішли на де­сятий десяток…

Схожі новини