Місто історичного театру, «Баби Єльки» та затишних кафе…

Кропивницький чи Кіровоград? Містяни досі дискутують на тему, в якому місті вони живуть? Була свідком вуличних розмов, коли старожили ледь не сварилися через те, що перейменування Кіровограда (це трапилося у 2016 році) — невдалий проєкт влади. Мовляв, що такого геть доброго для міста зробив Марко Кропивницький? Подумаєш, вперше організував у місті виставу і дав початок розвитку професійного театру… Але усе менше людей, які вважають, що місто повинно бути назване на честь чи то російської імператриці Єлизавети Петрівни, чи то святої, іменем якої назвали фортецю, звідки місто зароджувалося (перша історична назва обласного центру — Єлисаветград).

Кіровоградську область пропонують перейменува­ти у Центральноукраїнську. На території області є символіч­ний знак географічного центру України, поблизу селища До­бровеличківки Новоукраїнсько­го району. Вищі навчальні за­клади вже змінюють назви на Центральноукраїнські.

Мої спостереження — міс­то україномовне, але багато хто розмовляє суржиком. А ось на­писи зупинок на маршрутках — російською…

…Відвідала Кропивницький у рамках престуру від Харків­ського пресклубу. Вперше гос­тюю у місті, яке дало вдалий старт розвитку професійного театру в Україні. Приїхала потя­гом вдосвіта. Не була готовою до вуличного блекауту. Вулич­ного освітлення немає. Лише на поодиноких будинках світили­ся вивіски чи назви установ, і то ледь помітним діодним світлом. У темряві, за два кроки від вихо­ду із залізничного вокзалу, чую — «Таксі, таксі». Щоб приїхати з вокзалу до готелю, а це два кіло­метри, таксист-«бордюрник» по­просив 200 гривень без жодного торгу (якщо не в комендантську годину — 150 грн). Львівські «вокзальні таксисти» повезли б удвічі дорожче. Громадський транспорт у Кропивницькому дешевший, ніж у Львові: марш­рутки — 10 гривень, тролейбуси та трамваї - 7. І їздить транспорт, як у Європі. При цьому салони не переповнені.

Місто чисте, щоправда, не всюди є оновлені таблички пе­рейменованих вулиць. Впа­дає у вічі відсутність новобу­дов, зокрема багатоповерхівок. На центральній вулиці побачи­ла єдиний будинок щонаймен­ше на п’ятнадцять поверхів. Він виявився довгобудом, забудов­ник не хоче його завершувати…

У Кропивницькому поба­чила занедбані радянські теа­три. Зате по всьому місту від­крито чимало літературних кафе, де можна працювати за комп’ютером, випити кави, про­водити зустрічі та семінари. Це місце культурного коворкінгу за філіжанкою кави (кропивниччани кажуть, що їм настільки сподо­балася львівська назва «філіжан­ка», що вирішили і собі запози­чити). На початку вулиці Великої Перспективної мене вразив мо­нумент Ангела-охоронця з на­писом «Бережи, Боже, Україну». Цей монумент присвячено 2000-й роковині Різдва Христового та 250-літтю міста.

За кілька днів свого перебу­вання у Кропивницькому позна­йомилася з волонтерським ак­тивом обласного центру. Тут кипить робота міцного тилу. Во­лонтери відправляють у фрон­тові регіони гуманітарну допо­могу, воїнам на передову — ліки, теплі речі, гостинці. Кропив­ницький може позмагатися зі Львовом щодо організації бла­годійних аукціонів з продажу мі­літарних артоб'єктів: збирають гроші на дрони, каски, боєпри­паси, тепловізори… Серед по­тужних волонтерських центрів міста — Krop: hub та «Добромир».

На виставах театру доводиться доставляти у залі стільці

Бути у Кропивницькому і не за­вітати в Академічний обласний український музично-драматич­ний театр імені Кропивницького — як бути в Римі і не побачити Папу Римського. Кропивницький — бать­ківщина українського професійно­го театру. 27 жовтня 1882 року в театрі тоді ще Єлисаветграда від­бувся перший спектакль під ке­рівництвом знаменитого драма­турга Марка Кропивницького. Це була п'єса «Наталка Полтавка» Іва­на Котляревського. У ролі Натал­ки виступила Марія Заньковецька. Ця дата офіційно вважається днем народження першого українського професійного театру.

На честь 140-ліття театру (було торік) на одній із будівель центру міста створено мурал «Ко­рифей Марко». Це робота харків­ського художника Олександра Брітцева. Митець родом із До­нецька, у 2014 році після окупації переїхав у Харків. Тепер знайшов затишний дім у Кропивницько­му. «Корифей Марко» — його дру­ге настінне панно у місті. «Мурал Кропивницького — як розкрите ві­трило у човні. Несе у собі образ козака, який на фоні тримає стяг. Човен, який пливе вперед, несе у собі театр. Це як вистава. Човен — символічний образ, який мож­на порівняти з тілом людини, яка несе в собі душу. Наша країна — це човен», — розповів про значен­ня малюнка Олександр Брітцев.

Мої колеги встигли відвідати у знаменитому Театрі імені Кропив­ницького виставу. Ціни квитків — 200−500 гривень. Оскільки це був День Валентина, вистава була присвячена коханню. Потім по­ділилися враженнями: в залі був аншлаг, вистава настільки цікава, що пройшла на одному подиху. На деяких виставах театру дово­диться доставляти в залі стільці.

З театром корифеїв пов’язані імена Марії Заньковецької, Пана­са Саксаганського, Івана Карпен­ка-Карого. Тут виступали відомі композитори — Микола Лисенко, Ференц Ліст. Як символ мисте­цтва, на фронтоні театру височі­ють фігури трьох муз — Мельпо­мени, Талії та Терпсихори.

В етнолабораторії «Баба Єлька» показують побут кіровоградців понад сто років тому

Якщо хочете побачити у Кро­пивницькому туристичну «фіш­ку», шукайте в центрі міста ет­нолабораторію «Баба Єлька». Це не музей, кажуть творці лабора­торії, а установа, де показують і розказують про старовину, про одяг та побут наших бабусь.

Тут експонують старовину Кірово­градщини — національний одяг, знаряддя праці, меблі, старо­винні світлини та збірники пі­сень. Проєкт «Баба Єлька» за­снували у липні 2018 pоку. Мета — зберегти автентику Кірово­градщини, по-іншому поглянути на наpодну твоpчість, фольклор, позбувшись комплексів націо­нальної меншоваpтості.

Вирішила особисто завітати в етнолабораторію. Учасник про­єкту «Баба Єлька», волонтер Ігор Крушеніцький розповів, що екс­понати — те, що вдалося знайти у старовинних хатах всієї області, а книжки з рецептами та пісня­ми — записи зі слів бабусь.

Запи­тую, чи Єлька реальний персо­наж. Уже покійна співачка Олена Микитівна Рибалкіна, яка мала прізвисько Єлька, — мешкала у селі Розсохуватки Маловисків­ського району Кіровоградщини. Жінка народилася у 1915 році, пережила Голодомор, народи­ла десятьох дітей і навчила усіх співати. Тепер справу щодо по­пуляризації старовини та давніх пісень продовжує онучка Оле­ни Микитівни — Світлана Булано­ва, яка показує туристам побут краю під особливим «соусом». В етнолабораторії є портрет Оле­ни Рибалкіної.

Крім Світлани Бу­ланової, етнолабораторію об­лаштували ще двоє жінок, які є подругами. Тут проводять вечор­ниці та літературні вечори у сти­лі дівочих посиденьок. В окремій кімнаті лабораторії - композиції із засушених квітів.

В окремому залі етнолабо­раторії можна купити копії ста­ровинного жіночого одягу, який сто років тому шили у Кірово­градській області. Ціни дово­лі демократичні - від 800 гри­вень за спідницю чи накидку у старовинному стилі. Волонте­ри лабораторії активно взяли­ся за відтворення традиційного строю жителів Кіровоградщини на основі старовинних фотогра­фій і знахідок у сільських музеях, бібліотеках і скринях старожилів.

«У багатьох складається вра­ження, навіть у науковців та де­яких етнографів, буцімто Кіро­воградщина була диким полем, степом, і що тут туди-сюди хо­дили татари, — каже Ігор Кру­шеніцький. — І що українського тут було мало… Архівні світли­ни доводять, що наші прапраба­бусі були модними, стильними, витонченими і дуже красивими у дорадянські часи. Вони ходи­ли у полотняних вишитих сороч­ках, керсетках, спідницях, свит­ках і кожухах, красивих хустках, вишитих фартухах, вовняних по­ясах і шкіряних чоботах. А не у шароварах, валянках і куфай­ках, в які їх, зморених голодом і війною, нарядив радянський союз. Проєкт „Баба Єлька“ — на­магання показати світові, що Кі­ровоградщина — серце України, і що вона особлива область».

Який Кропивницький на смак?

Сучасний стиль та старовина Кропивницького гармонійно по­єднані у ресторанах та кав’ярнях центральної частини міста. Рес­торацій тут не менше, ніж у Льво­ві, ціни — не надто високі. Серед­ній чек на обід — 350−400 гривень. Серед фірмових страв — козаць­кі вареники (з картопляною та пе­чінковою начинкою) — 85 гривень, чебуреки по-кропивницьки (п'ять видів сирів та овочі) — 65−70 гри­вень. «Фішка» ресторанної кухні Кропивницького — солодкі чебу­реки (55 гривень за порцію).

У ресторанах можна скуштува­ти Отаманський холодець — 155 гривень за порцію, борщ — 70 грн, бульйон з пельменями «Наддні­прянський» — 90.

Культовий ресторан україн­ської кухні, куди варто завітати кожному, хто хоче відчути місто театральних корифеїв на смак, — «Бамбетель» (концепція, схо­жа на львівський ресторан «Ба­чевських»). Ресторан «Кропив­ницький» теж поєднав у собі сучасний інтер'єр зі старови­ною. Свого часу в ньому обідав президент України Володимир Зеленський.