Злякалася війни і… завагітніла

Справжнім Божим промислом називає народження сина родина Морозів з волинських Іваничів. 19 років подружжя Івана та Тетяни чекало на поповнення у своїй сім'ї. Уже змирилися, що ніхто й ніколи не назве їх татом і мамою. І сталося диво!

Іван покликав Таню заміж після трьох місяців зустрічей. У перші роки після весілля сім'я не дуже зважала на те, що не має діток. Іван їздив на заро­бітки, його часто не було вдо­ма. Але що старші ставали, то більше задумувалися, а чому так? Звернулися до медиків, й жінка почула невтішну нови­ну: має порушення у роботі ор­ганізму, тож завагітніти їй буде вкрай складно.

— Ми не втрачали надії, — зі­знається Тетяна.

Вона сумлінно виконувала усі настанови медиків. Однак вагітність не наставала. Потім були сльози розпачу, зневіра і, зрештою, упокорення долі.

— Маємо з Іваном багато племінників, — розповідає жін­ка. — Подумали так: ми на ста­рості доглянемо наших батьків, а хтось із племінників і нас на схилі літ не покине.

Коли рік тому у лютому про­кинулися від звістки, що поча­лася повномасштабна війна, Тетяна пережила неймовірний страх. Каже, в перші дні різ­ні думки з’являлися, вагалися, що робити далі.

— Мій Іван в армію іти не може, бо за станом здоров’я не служив, — каже жінка. — Але і за кордон став невиїзний. А куди я без нього? Стільки ж літ разом. Вирішила: де він, там і я.

А за кілька тижнів Тетяна від­чула себе незвично. Вже на Великдень точно знала, що… вагітна! Уся родина дуже тіши­лася через таку радісну звістку. І вболівала за здоров’я Тетяни, щоб та добре виносила малят­ко й благополучно народила. Бо ж перша вагітність у Тані на­стала у 42 роки!

А як літав, мов на крилах, від щастя Іван! Звільнив дружи­ну від усієї роботи, навіть коли їсти готувала, переживав, аби не перетруджувалася й довго на ногах не стояла. Старався виконувати усі жіночі забаган­ки. Хоча, зізнається, дружина у нього не примхлива, йому хо­тілося у всьому їй якнайкраще догодити.

А потім подружжя під час ультразвукового обстеження дізналося, що під серцем Те­тяна носить хлопчика. Ні в кого сумнівів не було, що батьки да­дуть йому ім'я Богдан.

Народжувала жінка у січні шляхом кесаревого розтину. Іван першим взяв на руки сина, поки Таня відходила від нар­козу. В його очах було стіль­ки любові і вдячності! Саме тато першим навчився міня­ти підгузки та годувати малю­ка з пляшечки, поки у дружини не з’явилося молоко. Нарешті став татом — у свої 45 літ.

Тепер у подружжя є ще одна мрія — дочекатися онуків у справді вільній і незалежній Україні.