«Учасники довели, що їхні голоси — дар Божий. І вони цим дорожать»

Це вже стало традицією, що на початку грудня у Трускавці відбувається пісенний конкурс вокалістів оперного та естрадного співу. Саме у перший тиждень першого місяця зими у попередні чотири роки до столиці «Нафтусі» з'їжджалися переможці відбіркового «сліпого прослуховування», щоб взяти участь у другому і третьому турах. І це були не лише українці. За чотири роки на конкурс подавали заявки учасники з усієї України, а також професійні співаки (або студенти музичних вишів) з Австрії, Великої Британії, США, Казахстану, Литви, Азербайджану і навіть Китаю. Свято пісні було засноване як конкурс «Пам'яті Мусліма Магомаєва». А обов’язковим твором для учасників стала пісня «Дивлюсь я на небо…», яку так любив виконувати цей відомий азербайджанський співак.

Цьогоріч сталося багато змін, і на п’ятому році іс­нування конкурс має іншу назву — азербайджано-україн­ської дружби. А обов’язковим твором є пісня «Кохана» на му­зику Ігоря Поклада, яку викону­ють і українські, і азербайджан­ські співаки.

Потрапити на конкурс мріє багато співаків, насамперед че­рез те, що тут нема вступного внеску на участь. А ще не тре­ба думати — де поселитися і де прохарчуватися у цей період. Усі організаційно-побутові мо­менти організатори беруть на себе, а молодь має можливість заявити про свій талант на ве­ликій сцені. Завдання конкурсу — виявити та відкрити музичній громадськості України та світу вокалістів, які однаково вправно співають і оперу, і естраду.

Цьогоріч мало хто сподівав­ся, що конкурс взагалі відбу­деться, бо через повномасш­табне вторгнення росії в Україну було, зрозуміло, не до прове­дення конкурсів. Однак органі­затор конкурсу та голова журі, народний артист України, голо­ва Азербайджанського культур­ного центру імені Мусліма Ма­гомаєва Гурбан Аббасов вірив, що свято пісні все-таки відбу­деться. До речі, 24 лютого у той будинок, де у Києві жив Гурбан Аббасов, влучила російська ра­кета. Будинок — знищений. Гур­бан дивом залишився живим… «Ту силу, яка є в України, не може зламати ніхто, — каже пан Гурбан. — Учора наші учасники виступали в реабілітаційному центрі перед пораненими вої­нами. Я бачив ці очі… Ми пере­можемо, і цього боїться наш во­рог. Без культури нема держави, як і нема її без мови та історії».

Зрозуміло, через війну конкурсанти з-а кордону заявок не подавали. Та й українські артисти не були впев­нені, що цьогоріч конкурс відбу­деться. Але заявки подали, «слі­пе прослуховування» відбулося, і незмінні члени журі - народ­ний артист України Гурбан Аббасов, його «бойова» за­ступниця, співачка й співор­ганізатор свята пісні Наталія Кудряшова, народні артисти України Олександр Дяченко та Людмила Божко, вибрали кра­щих серед кращих. Щоправда, через обмеження коштів з 15 конкурсантів, як це було у попе­редні роки, боротися за звання найкращого вокаліста змогли лише десятеро.

Проводити конкурс чи ні - питання довго «висіло» у пові­трі. Але за підтримки міського голови Андрія Кульчинського конкурс відбувся.

Щоб усіх поселити і наго­дувати, мер Трускавця взяв на себе зобов’язання домовити­ся з директорами та власника­ми санаторіїв «Шахтар», «Кар­пати», «Перлина Прикарпаття», «Трускавець. 365»… Конкур­сантів і журналістів забезпечи­ли транспортом. А якщо водій не встигав довозити-розвозити учасників конкурсу, до справи долучався сам мер Трускавця.

Від самого початку війни ку­рортний Трускавець займається розміщенням, лікуванням та за­безпеченням українців, які тіка­ють від війни. «У школах нашого міста навчаються понад 200 ді­тей зі східних областей, — сказав журналістці „ВЗ“ Андрій Куль­чинський. — Вони стали части­ною нашої громади. Можливо, хтось повернеться після нашої перемоги додому, а можливо, хтось назавжди залишиться у столиці „Нафтусі“. Але і діти, і їхні батьки включилися у життя нашого міста. А щодо конкур­су, то я знав, що він відбудеть­ся. Усі намагання нашого воро­га зупинити конкурс виявилися невдалими. Шукаємо таланти і робимо все для того, аби їх під­тримати».

До проведення конкурсу щороку долучається й актив­на азербайджанська громада. Об'єднаний конгрес азербай­джанців у Львівській області, го­ловою якого є Теймур Мамедов, з перших днів повномасштаб­ного вторгнення рф возив гу­манітарну допомогу до Трускав­ця. А азербайджанський посол в Україні Ельміра Ахундова ор­ганізувала відправлення з Баку кількох літаків із гуманітарним вантажем.

— У нас спільний ворог, — ска­зав журналістці «ВЗ» під час проведення конкурсу Теймур Мамедов. — Ми допомагали і допомагатимемо Україні не лише фінансово, а й у прове­денні культурних заходів. І кон­курс, який було започаткова­но п’ять років тому, обов’язково має жити. І має розповідати сві­тові про таланти, які народила щедра українська земля. Зізна­юся, ще за кілька днів до почат­ку конкурсу я сумнівався, що він відбудеться. Але Наталія Кудря­шова запевнила нас: не маємо права відступати. І я пишаюся такими організаторами, які на­віть за таких складних умов зу­міли зробити неможливе!

Щороку видання «Ви­сокий Замок» обирає свого фаворита. Премі­єю йому стає інтерв'ю у нашо­му виданні. Коли я слухала арії з опер у другому турі, у мене «ви­зрів» один кандидат. Це тенор Даниїл Клягін, уродженець До­нецька, соліст заслуженого ака­демічного зразково-показового оркестру Збройних сил України. Виконавці співали дві арії. Пер­ша, зізнаюся, мене не особливо «зачепила», хоча й маю музич­ну освіту. А на виконання другої хлопець переодягнувся в одно­стрій воїна ЗСУ. Як з’ясувалося, Даниїл не лише співає, а й пише пісні. Його пісня про місто Ма­ріуполь змусила багатьох з нас плакати… Під час окупації Ки­ївщини хлопець був у лавах Те­роборони. Захищає Україну і зараз. За словами Наталії Ку­дряшової, організатори писали офіційного листа командуван­ню, щоб хлопця відпустили на кілька днів на конкурс.

Повторюся, ми у попередні роки обирали лише одного фа­ворита. А цьогоріч, пересту­пивши через «правила», я обра­ла двох фаворитів на інтерв'ю. Дозвіл на це дала мені голо­вний редактор нашого видання Наталія Балюк. У Березнякова 24 лютого 2022 року був запла­нований концерт, але російські ракети поламали плани хлопця. Коли на вечірці в одному з ресто­ранів Трускавця В’ячеслав роз­крив усі грані свого таланту, то підкорив і членів журі, й гостей, які вручали нагороди. В’ячеслав чудовим виконанням «виспі­вав» собі і третю премію, і наго­роду на інтерв'ю у «ВЗ», і поїздку на відпочинок від однієї з турис­тичних фірм, і нагороду від голо­ви Азербайджанської громади Теймура Мамедова… (Інтерв'ю з лавреатами «ВЗ» читайте у на­ступних номерах «ВЗ». — Г. Я.).

Якось так уже склалося, що майже щороку в конкурсі бере участь або подружжя, або зако­хані, які мають ось-ось побра­тися. Так було і цьогоріч. Соліст Полтавського музично-драма­тичного театру імені Миколи Го­голя Тарас Король бере участь у конкурсі втретє. Яким же було здивування членів журі, що на конкурс потрапила і кохана Та­раса — Вікторія. Як жартувала Наталка Кудряшова, «попередні рази Тарас приїжджав принцом, а зараз став королем, а тепер ще й має свою королеву Вікто­рію».

— Щороку ми обирали «слі­пим прослуховуванням» най­кращих з тих, хто подав заявку, — сказав журналістці «ВЗ» член журі, професор Олександр Дяченко. — На жаль, цьогоріч через війну було подано значно менше заявок на участь. Але на­віть попри це був здивований — які ж у нас талановиті діти! Бу­ваю на багатьох конкурсах, але конкурс у Трускавці, мабуть, єдиний, на якому конкурсанти ні про що не думають, окрім співу.

— На жаль, не кожен може дозволити собі таку розкіш, яку отримали наші конкурсанти, — долучилася до розмови завіду­вачка кафедри академічного співу Львівської національ­ної музичної академії іме­ні Миколи Лисенка Людмила Божко. — Багато вокальних кон­курсів через війну призупини­ли свою діяльність. Тішуся, що цьогорічні учасники не покинули Україну, приїхали до Трускавця і довели, що їхній голос — це дар Божий. І вони цим дорожать.