«У своїй виставці користуюся назвою — як метафорою»

Ви знаєте, що таке гіпоглікемія? От і я донедавна не знала, аж поки не завітала у PM Gallery на виставку Ростислава Лужецького, яка так і називається «Гіпоглікемія». За словами митця, гіпоглікемія, — переживання людиною критичних емоційних та фізичних станів. І, як з’ясувалося, найчастіше це явище осмислюється у мистецтві. Чому свою виставку художник і скульптор назвав «Гіпоглікемія», журналістка «ВЗ» запитала у «винуватця» події - Ростислава Лужецького.

— Це — медичний термін, — каже пан Ростислав. — Я — діабетик. Гіпоглікемія — це критичний стан, коли різко падає цукор у крові, і люди — такі як я, якщо не приймуть вчасно адекватних і свідомих рішень, падають в кому. Одного разу я пережив цей стан. У своїй виставці користуюся назвою — як метафорою. Зараз ми, а особливо у час активної фази війни, усі переживаємо гіпоглікемію. Якщо ми своєчасно не прийматимемо свідомих і адекватних рішень, втратимо здоров’я, нас знищать тощо… Свою виставку я задумав ще два роки тому. Війна вже тривала, я потрохи готував роботи. Запланував відкриття у Києві на 17 березня цього року. Мої плани було перекреслено 24 лютого, але за час повномасштабного вторгнення я зробив кілька нових робіт для «Гіпоглікемії».

Свою виставку Ростислав Лужецький поділив на три базові зали і постскриптум. Базові зали митець скомпонував за фізіологічним принципом — гарячий зал, холодний і білий. Гарячий зал називається так, бо людині, хворій на діабет, перед тим як впасти у кому, стає гаряче. Пливе свідомість і такий стан порівнюють з ейфоричним. У голові починають, за словами митця, з’являтися флешбеки — з життя, з простору. Оповісти це складно. Тому й виклав цю «гарячу» частину на полотно.

— Виставка у гарячому залі починається з роботи «Ініціум». Це спогад з дитинства, коли мої батьки принесли додому зав’язану ялинку. Вони от-от мають її розв’язати, і ми маємо її разом прикрашати…

— Ваші роботи на полотні - це і малюнок, і нашарування фарб. Що це за техніка?

— Це моя авторська техніка. За освітою я кераміст. Мене завжди тривожило поєднання живопису і пластики. І я знайшов цю манеру. Це полотно, роблю суміш на основі клеїв, акрилів, що дозволяє зайти пластичну форму, але не дозволяє надто довго з цим бавитися. У чому секрет? Бо ти в один момент щось ловиш, а якщо довго з цим працюєш, можеш це втратити. Умовно на цю технологію дається лише пів години. І треба встигнути, аби не втратити той нерв. От я її, так би мовити, вчепився, і вона для мене важлива. На картині є земля, сажа, попіл, які використовую… І нічого на картині не осипається, не відвалюється і не боїться вологості.

На виставці представлені роботи, присвячені Майдану. Пан Ростислав особисто брав участь у Революції гідності, там поранили його товариша. Митець переніс на полотно той хаос, коли все палає, плавиться.

Щоб зрозуміти філософію творів Ростислава Лужецького, кожну роботу треба бачити на власні очі. І не просто пробігти залами туди-сюди, а послухати розповідь самого митця, або ж подивитися фільм, який транслюють у виставковому залі, де автор розповідає про кожне полотно та інсталяцію.

Мою увагу привернула величезна картина, на якій зображена жінка, а внизу, на підлозі лежать гільзи.

— Наприкінці січні, коли готував цю виставку, мені наснився сон, у якому ось ця жінка і саме ось так, як на картині, вона тримає руки, — продовжує пан Ростислав. — Оскільки я все ясно бачив, розумів, що маю про це «розповісти» людям. Взяв найбільше полотно і створив ось такий образ. Того ж дня, зрозуміло, не встиг завершити. Відклав на 24 лютого. Саме тоді повинна була їхати машина зі Львова до Києва, якою б мали повезти роботи на виставку. Але 24-го вранці, коли зайшов у майстерню, зрозумів, що відбувається. Пів року не мав змоги завершити роботу. Ми волонтерили, допомагали армії, тож було не до пензлів. А влітку, вже напередодні виставки (відбулася наприкінці серпня), взявся доробляти цю інсталяцію. Назвав її «24 лютого 2022 року».

Далі автор запрошує у холодний зал. За словами митця, це другий етап гіпоглікемії - холодний. Тоді йде переосмислення, що тобі вдалося впоратися з усім цим жахом. У цьому залі представлено триптих «Сутінки». Саме з цього триптиха і було започатковано ідею виставки «Гіпоглікемія».

І завершує виставку білий зал — це вже рівень спілкування з вищими силами. Бо у кожної людини настає такий рівень…