Передплатити

Весілля у лікарняній палаті

У Лисичанську Оксана підірвалася на міні, їй відірвало ноги та чотири пальці лівої руки...


Оксана з Віктором одружилися у Львові. Скріншот з відео

23-річний наречений Віктор кружляє кохану Оксану на руках у лікарняній палаті. Звучить пісня Михайла Хоми “Наречена”. Вона у весільній сукні, міцно його обіймає ... Це унікальне весілля відбулося у хірургічному відділенні “Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги” у Львові. Танець закоханих розчулив до сліз…

Наприкінці березня 23-річна медсестра з Лисичанська, Оксана Баландіна, втратила обидві ноги. Жінка обернулася, аби попередити коханого про небезпеку, а вже за секунду під нею розірвалася міна…

Трагедія сталася 27 березня. Оксана з Віктором поверталися додому знайомою стежкою. Вона йшла попереду, він за нею. Раптом пролунав вибух... Віктор не постраждав, а Оксані відірвало ноги та чотири пальці лівої руки. Віктор разом з вітчимом на руках виносив кохану до “швидкої”. Оксана не знепритомніла, координувала усі дії. “Я був у розпачі у перші хвилини, - каже Віктор. - Медики приїхали дуже швидко. Я так боявся її втратити... ”.

Першу допомогу жінка отримала у лікарні Лисичанська. Там їй зробили одразу чотири операції. Оксану евакуювали до Дніпра, де готували кінцівки до протезування. Оксану навчили тримати баланс під час реабілітації. Тиждень тому евакуаційним потягом вона прибула до Львова. Попереду — реабілітація і протезування. Про це повідомив львівський хірург Юрій Федак.

Та життя не варто відкладати на потім, вирішили Оксана з Віктором, які вже шість років разом. Виховують двох діток — 7-річного сина Іллю та 5-річну доньку Діану. Але шлюбу так і не брали. А тепер вирішили, що це конче необхідно! Торт спекли волонтери. Церемонія відбулася в РАЦСі, а святкування — у палаті Центру хірургії.

Оксана розповіла про себе

Працювала медсестрою неврологічного відділення у дитячій обласній лікарні у Лисичанську. Каже, чоловік — її допомога та підтримка.

Фото з Фб Укрінформ

Коли все сталося, перші її думки: “Не хочу жити, не хочу, аби діти мене бачили інвалідом, не хочу бути тягарем для своєї сім’ї”…

“Утім, завдяки чоловікові тепер оптимістично дивлюся на життя. Якщо Бог залишив мене на цьому світі, треба жити далі, - каже Оксана. - Війна зблизила нас. Чоловік ні на хвилину мене не залишає. Сподіваюся, мені вдасться потрапити до Німеччини найближчим часом - на реабілітацію та протезування. А потім плануємо повернутися до дітей. Вони з моїми батьками у Полтавській області. Звісно, хочеться повернутися до рідного Лисичанська, але я боюся за дітей. Скільки таких місць там ще може бути заміновано?”

Читайте також: «Коли побачила свою фотографію у церкві у Неаполі, була у шоку»