Уже місяць Ріні виглядає свою господиню – не знаючи, що її вже немає...

Один із трагічних епізодів російсько-української війни, який тяжко переповідати, стримуючи емоції. Ця історія – про вірного собаку Ріні з райцентру Макарова на Київщині. Пес втратив свою опікунку, але чекає її на порозі дому майже місяць...

Три роки тому у Тетяни Задорожняк через хворобу не стало чоловіка. Відраду жінка знаходила у своєму чоти­рилапому другові Ріні. Це – дуже розумний і напрочуд вірний пес породи акіта-іну. Як тільки бо­йові дії почали наближатися до Макарова, Тетяна вирішила ви­їхати з міста. Хотіла забрати зі собою і Ріні. Але...

Це було у середині березня. Вслухаючись у звуки вибухів за вікном, господиня з нетерпін­ням очікувала подругу, з якою повинні були разом податися у західні області. Аж тут раптом у хату увірвалися російські оку­панти. Один із головорізів-ка­дировців схопив жінку, поволік її у сусідній будинок, зґвалтував там, а потім жорстоко вбив.

Від артилерійської канонади у місті Ріні втік з дому. А коли вибу­хи стихли, прибіг до рідного дво­ру і звично приліг перед дверми, виглядаючи господиню. Ніхто не міг йому пояснити, що Тетяни уже немає серед живих...

Волонтери, які прийшли на це подвір’я після звільнення Макарова, спробували забра­ти “безгоспного” Ріні у притулок для тварин – але собака пручав­ся, нікого до себе не підпускав. Все сподівався, що Тетяна ось-ось з’явиться. Єдине, на що по­годився виснажений до краю пес, – на порцію корму, що його завбачливо принесли люди.

Зооволонтери нині шукають любителів тварин, які могли б знайти шлях до серця Ріні. Хо­чуть, щоб вони взяли осироті­лого собаку до себе. А поки що він звично пильнує порожній, розграбований орками дім. І так сподівається почути знайомий голос...

Ця драма дуже нагадує по­дії майже сторічної давнини в Японії. Цуценя породи акіта-іну подарували науковцю Хіде­сабуро Уено. Собака Хаті виріс у вірного друга: щоранку про­воджав свого господаря на ро­боту, а ввечері на залізничній станції Сібуя зустрічав його. Одного разу професор не по­вернувся додому. Його спіткав інфаркт, після якого Хідесабу­ро Уено помер. Проте його пес продовжував ходити на стан­цію – у надії побачити господа­ря. Ходив так щодня упродовж дев’яти років. Аж поки його не знайшли мертвим неподалік перону...

Вражені цією історією япон­ці оголосили день жалоби за Ха­тіко (так пестливо почали нази­вати померлого пса). Поховали його поруч з могилою господа­ря. Зі шкіри цього собаки у На­ціональному музеї науки ви­готовили опудало. Хатіко, як символу вірності, спорудили в Японії кілька пам’ятників. Про нього зняли фільми, написали книги. Розповіді про вірного со­баку увійшли у шкільні хресто­матії Японії.

Тепер свій Хатіко з’явився і в Україні…

Читайте також: І тварини стають вимушеними біженцями...