«На ралі у Монте-Карло адреналін зашкалював. На серпантинах забувала про все...»

“ВЗ” уже писав про львівське подружжя Євгена та Світлани Кравсів, які цьогоріч вирушили у складі української команди на «Запорожці» ЗАЗ-965 1967 року випуску на перегони у Монте-Карло. Українці вперше взяли участь у цих престижних змаганнях. Львів’яни здолали засніжені серпантини французького Провансу й Монако, зокрема кільце Валанс-Валанс протяжністю 470 км і три альпійські перевали. Світлана Кравс була за кермом “горбатого” і успішно доїхала до фінішу. Українська команда отримала за участь у ралі почесну відзнаку, а також запрошення відвідати ювілейні змагання наступного року.

Світлана Кравс родом із Луган­ської області, за освітою полігра­фістка

Кілька років була дизай­нером макетування. Зараз Світлана працює у страховій компанії. Каже, впер­ше сіла за кермо 2010 року, коли чоловік Євген подарував їй раритетний “Запоро­жець”. Машина була поламана, але жінка розцінила презент як хорошу інвестицію. Активно їздить лише три роки. І при цьо­му пані Світлана зважилася сісти за кер­мо “горбатого” на складній трасі гонок у Франції.

Запитую, які емоції її переповнюва­ли під час шалених перегонів у Франції. Євген зізнався “ВЗ”, що йому було трохи лячно…

“Отримую задоволення від керу­вання автомобілем, – пояснює Світлана. – Я була готова до того, що на серпанти­нах буде непросто. Але наскільки це не­легко, зрозуміла аж у горах. Альпи – не наші Карпати... Це була унікальна мож­ливість випробувати свої сили. Під час кермування у мене настільки зашкалю­вав адреналін, що на серпантинах забу­вала про все. Не хотіла ні їсти, ні пити... Було лише бажання їхати вгору і вперед – по результат. Ще думала про те, щоб дої­хати до фінішу і не поламатися”.

Світлана Кравс пригадує, що під час гонки у неї не було жодного відчуття страху

“Ми підготували ремені безпе­ки, тож не було страшно, – продовжує розмову жінка. – Але терпіння пасажира (штурмана) виглядає по-іншому. Євген боявся, кричав: “Куди ти їдеш, дуро?”, “Що ти робиш?”, “Яка швидкість?”... По­тім сміявся, що я нічого йому не відпо­відала і спокійно реагувала. А я у таких ситуаціях справді зберігаю спокій. Ін­структор з водіння навчив мене бути спо­кійною за кермом. Тому деякі фрази Єв­гена пропустила повз вуха. Це дрібниці й робочі моменти. Бо гонка – екстремаль­на ситуація”.

“Не уявляю себе без автомобіля, – каже Світлана Кравс. – Це захоплен­ня робить життя цікавішим, різнома­нітнішим, неординарним... Для нас із Євгеном поїхати на море і валятися на пляжі – не наш варіант. Люблю знайо­митися з новими цікавими людьми. А в такому спорті завжди трапляються не­ординарні люди, з якими цікаво спілку­ватися”.

Читайте також: Автівки-«пенсіонери» виглядають краще, ніж «замолоду»