Передплата 2024 «Добра кухня»

«На ралі у Монте-Карло адреналін зашкалював. На серпантинах забувала про все...»

Світлана Кравс розповіла «ВЗ» про своє хобі, яке заряджає її адреналіном

“ВЗ” уже писав про львівське подружжя Євгена та Світлани Кравсів, які цьогоріч вирушили у складі української команди на «Запорожці» ЗАЗ-965 1967 року випуску на перегони у Монте-Карло. Українці вперше взяли участь у цих престижних змаганнях. Львів’яни здолали засніжені серпантини французького Провансу й Монако, зокрема кільце Валанс-Валанс протяжністю 470 км і три альпійські перевали. Світлана Кравс була за кермом “горбатого” і успішно доїхала до фінішу. Українська команда отримала за участь у ралі почесну відзнаку, а також запрошення відвідати ювілейні змагання наступного року.

Світлана Кравс родом із Луган­ської області, за освітою полігра­фістка

Кілька років була дизай­нером макетування. Зараз Світлана працює у страховій компанії. Каже, впер­ше сіла за кермо 2010 року, коли чоловік Євген подарував їй раритетний “Запоро­жець”. Машина була поламана, але жінка розцінила презент як хорошу інвестицію. Активно їздить лише три роки. І при цьо­му пані Світлана зважилася сісти за кер­мо “горбатого” на складній трасі гонок у Франції.

Запитую, які емоції її переповнюва­ли під час шалених перегонів у Франції. Євген зізнався “ВЗ”, що йому було трохи лячно…

“Отримую задоволення від керу­вання автомобілем, – пояснює Світлана. – Я була готова до того, що на серпанти­нах буде непросто. Але наскільки це не­легко, зрозуміла аж у горах. Альпи – не наші Карпати... Це була унікальна мож­ливість випробувати свої сили. Під час кермування у мене настільки зашкалю­вав адреналін, що на серпантинах забу­вала про все. Не хотіла ні їсти, ні пити... Було лише бажання їхати вгору і вперед – по результат. Ще думала про те, щоб дої­хати до фінішу і не поламатися”.

Світлана Кравс пригадує, що під час гонки у неї не було жодного відчуття страху

Фото з архіву родини Кравсів
Фото з архіву родини Кравсів

“Ми підготували ремені безпе­ки, тож не було страшно, – продовжує розмову жінка. – Але терпіння пасажира (штурмана) виглядає по-іншому. Євген боявся, кричав: “Куди ти їдеш, дуро?”, “Що ти робиш?”, “Яка швидкість?”... По­тім сміявся, що я нічого йому не відпо­відала і спокійно реагувала. А я у таких ситуаціях справді зберігаю спокій. Ін­структор з водіння навчив мене бути спо­кійною за кермом. Тому деякі фрази Єв­гена пропустила повз вуха. Це дрібниці й робочі моменти. Бо гонка – екстремаль­на ситуація”.

“Не уявляю себе без автомобіля, – каже Світлана Кравс. – Це захоплен­ня робить життя цікавішим, різнома­нітнішим, неординарним... Для нас із Євгеном поїхати на море і валятися на пляжі – не наш варіант. Люблю знайо­митися з новими цікавими людьми. А в такому спорті завжди трапляються не­ординарні люди, з якими цікаво спілку­ватися”.

Читайте також: Автівки-«пенсіонери» виглядають краще, ніж «замолоду»

Схожі новини