Мирослав Скорик мав багато титулів і нагород, але не мав зірковості

Є у творчій біографії кожного журналіста щасливий лотерейний білет, коли випадає нагода взяти інтерв’ю у когось такого зіркового, про кого навіть і мріяти боїшся. Для мене таким фартом була розмова з великим композитором Мирославом Скориком три роки тому — напередодні його 80-річного ювілею. Я довго готувалася, бо йшла до людини, яку, без перебільшення, знав увесь світ. Його геніальну музику, яка і досі хапає за серце. Бо ще коли Сергій Параджанов знімав свої «Тіні забутих предків», вже тоді він просив Скорика написати до фільму музику. А потім сказав, що його фільм так високо оцінили, бо до нього «Скорик написав геніальну музику».

Ми домовилися про зустріч у Львівській філармонії, де Мирослав Михайлович мав свій особистий кабінет. Я прийшла за пів години до призначеного мені часу. Скорик прийшов секунда в секунду і довго вибачався, що спізнився, бо змусив жінку чекати під дверима, казав, що то він мав прийти першим. Своєю щирою усмішкою розвіяв моє хвилювання. «І хто цьому чоловікові дасть 80 років?», — подумала про себе. А композитор ніби прочитав мої думки, бідкався, що нема погоди, а він так любить ходити по гриби… Попри поважний вік, Скорик не знав спочинку — творив чудові композиції, навчав обдаровану молодь. А яке мав високе почуття гумору! Розповідав випадок, коли в одному ресторані після виконання його знаменитої «Мелодії ля-мінор» якийсь кримінальний авторитет підійшов до скрипальки і запитав, що це за музика і хто її написав. Вона розповіла, що написав такий композитор Скорик, був колись засуджений… «Наш человек», — сказав авторитет.

А їхня родина і справді була засуджена невідомо за що і вивезена на Сибір. «Ніхто того не знає, — казав Мирослав Михайлович. — Нікому нічого не пояснювали. Це була така система, при якій треба було всім всього боятися. Мій батько був інтелігент, працював у відділі Академії наук у Львові, мама викладала хімію. Думаю, комусь сподобався наш гарний будинок, хтось з приїжджих поклав око на цей особняк. Будинок наша сім’я ділила з рідною сестрою мами. Спочатку нас вивезли, а через кілька місяців і її, щоб повністю звільнити цей дім. А може, були й інші причини…».

У Кемеровській області Мирослав Скорик також займався музикою. Цього дуже хотів його батько, хоча сам хлопець віддавав перевагу футболу. Бо викладачка з музики йому страшенно не подобалася. Закинув навчання, чим страшенно засмутив батьків. У 12-річному віці знову вступив до музичної школи, відразу на два предмети — фортепіано і скрипку. Семирічку закінчив за чотири роки!

Абсолютний музикальний слух у майбутнього композитора виявила його бабуся — рідна сестра великої Соломії Крушельницької. «У нас вдома було піаніно. Батьки бачили, що награю якісь мелодії. Ще не ходив до школи, але вже вмів читати. У Букварі були віршики, а я на них вже тоді писав музику. Батьки вирішували, у яку школу мене віддати. Спочатку батько не хотів, щоб я був музикантом, казав, що артист — професія непевна. Тож до першого класу мене віддали у загальноосвітню школу. Але мені там не подобалося. Бабуся повела мене до своєї рідної сестри Соломії Крушельницької. Крушельницька попросила мене щось заграти. Як тільки я зробив перші акорди, сказав, що грати не буде, бо „фортеп'ян фальшивий“. Тоді вона зрозуміла, що у мене абсолютний музикальний слух і порадила віддати до музичної школи. Вже наступного дня я вчився у музичній школі, яка носить ім’я славетної Соломії Крушельницької».

Професор Мирослав Скорик мав багато титулів і нагород, був лауреатом Шевченківської премії, але не мав зірковості.

Серце великого композитора зупинилося 1 червня 2020 року, але його музика зачаровує досі. І не лише тих, хто на ній розуміється, а й навіть тих, кому «ведмідь на вухо наступив». Принаймні, його легендарну «Мелодію ля-мінор». Коли звучить цей твір, що давно став музичним бестселером, зупиняється час, бо музика — вічна. Музика Мирослава Скорика…

Читайте також: «Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»