Передплата 2024 ВЗ

На фермі панує матріархат, але кожен буйвол має свій «гарем»

Буйволиці воюють за «трон», люблять багнюку і дають найкорисніше молоко

Закарпатська область прославилася санаторіями, базами відпочинку, термальними басейнами й унікальними мінеральними водами. Але це ще не усі багатства краю. Закарпаття — колиска сироваріння. Бринза з овечого молока, яку роблять за стародавніми рецептами верховинців, домашні плавлені сири, що готують майже в кожній закарпатській хаті, сир, схожий на моцарелу, та багато інших сирів, які не гірші, а іноді навіть кращі за сири із Західної Європи. Варять сири і у Виноградівському районі — у селі Олешник. Там є унікальна ферма «Карпатський буйвол», де гостям розказують історію життя буйволів в Україні, дозволяють погодувати та побавитись з маленькими буйволятами та продегустувати продукцію з молока буйволів.

Ферма «Карпатський буй­вол», власником якої є Роман Фітьо, знайшла пристанище у мальовничому урочищі Анциково — болотис­тій місцині, оточеній горами. Це єдине на всю Україну господар­ство, де працює команда пра­целюбних карпатських ковбоїв, які успадкували традиції догля­ду за рогатими велетнями. Ці люди, як ніхто, знають звички і характер кожної тварини у стаді.

Утримувати й відновлюва­ти популяцію таких тварин роз­почали 9 років тому. Буйволи дуже сильно прив’язуються до своїх господарів. До чужинців ставляться з насторогою, і по­трібен довгий період адаптації — близько двох років, щоб вони звикли до нових людей.

Буйвол — сільськогосподар­ська тварина. Він не вибагливий у їжі, проте споживає у 3−4 рази більше, ніж корова, а тому ви­трат на його утримання набагато більше. Молоко також набагато жирніше за звичайне коров’яче. Одна буйволиця дає приблизно 6−7 літрів на день. З нього і ви­готовляють найрізноманітніші продукти, що пропонують при­дбати на фермі і продегустувати — сири, масло, сметану та, зви­чайно ж, закарпатську моцаре­лу. Хоча на фермі зізнаються, що вилили і зіпсували чимало моло­ка, перш ніж навчилися її готува­ти. Проте коли вперше отримали бажаний результат — радості не було меж.

Сьогодні на фермі вже є 70 го­лів буйволів, буйволиць і буйво­ляток. Тут приємні працівники та неймовірна адміністратор Інна Левдар, яку і працівники, і турис­ти називають феєю. Вона знає про буйволів усе, дуже їх любить і виготовляє смачнющу продук­цію з буйволячого молока.

Буйволята-немовлята смакували свіжою травою з рук гостей. Фото автора
Буйволята-немовлята смакували свіжою травою з рук гостей. Фото автора

У стаді панує матріархат. За лідерство тут борються ви­ключно самки. Живуть буйволи близько 55 років. Найстаршій буйволиці Жулі — 38 років. Жуля зараз воює за місце «на троні» з іншою претенденткою. Биків — лише три. Інна їх називає «хлоп­чиками» — Рой, Хан і Цар.

Невеликого зросту, делікат­на молодичка Інна Левдар — фа­нат буйволячої справи. Попри те, що закінчила школу із золо­тою медаллю, одного разу при­йшла на ферму і залишилася тут. Інна щодня приїжджає на фер­му, щоб розповісти туристам про важливість карпатського буйвола у житті людини. За її словами, ці тварини такі ж розумні, як і соба­ки. Вміють демонструвати емоції: жаль, злість і навіть співчуття. Лю­блять ласку. На агресію реагують теж. Якщо ти б’єш буйвола, маєш бути готовий до помсти…

З чого починалася ко­лись маленька ферма, що за дев’ять років пере­росла у велике господарство? Десять буйволиць викупили з м’ясокомбінату. Вони народили по одному буйволенятку. Буй­волиці отеляються раз на 2−3 роки, оскільки виношують малят 11 місяців. Народжувати здоро­вих буйволенят самка може до 35 років. Ніколи не буває двійні, а маса телятка від 35 до 50 кіло­грамів. Дитинча при народженні має зуби і роги. Через 15 хвилин після народження спинається на ніжки, а через дві години вже добре ходить. Буйволиці легко отеляються і не потребують сто­ронньої допомоги.

На цій же фермі працює і брат Інни Павло (за її словами, універсальна людина), що вже 9 років доглядає буйволиць.

— Я йому завжди казала: «Не будеш вчитися, підеш корів ви­пасати», — каже Інна. — Так і ста­лося. Я добре вчилася — догля­даю за буйволами, він погано вчився — працює зі мною по­руч. Павло тепер гордо заявляє, що має унікальну професію, та­кої більше немає в Україні. Він — дояр буйволиць. Донедавна ми це робили руками, і цим займа­лись лише чоловіки, тому що потрібно докласти трохи сили, щоб надоїти молока. А твари­на дає здоїтися лише тому, кого вона знає і кому довіряє. Якщо це новий член колективу, то ми довго адаптуємо його до тва­рини (не тварину до людини, а людину до тварини). На це йде рік-півтора, щоб буйволиця до­вірилась дояру. А так Павло спо­кійно доїть їх, усі його впізна­ють, довіряють, спускають усе молоко, собі не залишають ні краплі. Останні два роки рука­ми не доять. Закупили апарати. Хоча колись доїв дев’ять буйво­лиць три з половиною години. А ще цікаво спостерігати за тим, як Павло іде з буйволами у поле: якщо вони хочуть кудись втекти, Павло покличе одну буйволи­цю, і вона одразу повертаєть­ся. А новому працівнику потріб­но бігати, заманювати, кликати, майже вмовляти буйволів, щоб вони були слухняними. Все че­рез довіру: є довіра — підкоря­ються, нема — їх важко контро­лювати.

За загорожею, виваляні у бо­лоті, на нас насторожено див­ляться рогаті тварини. Одна з них підходить. «Це — найдобрі­ший хлопчик Хан, йому десять років», — Інна гладить здоро­везного рогатого бугая по бруд­ній голові, а він від задоволен­ня аж примружує очі. У Хана є свій гарем — 12 самок. А гор­дістю ферми є найстаріший бик, якому минуло 27 років. Рога­ті хлопчики між собою воюють за «коханих». Он буйвол Рой — майже однорогий. Один ріг нор­мальний, а з іншого залишилася лише половинка. Другу втра­тив у запеклому бою за кохану дівчинку… До речі, великі роги мають і хлопчики, і дівчатка.

За словами Інни, 25 ро­ків тому на Закарпатті було понад 850 буйволів, а ще пів століття тому ці тварини були у кожному другому госпо­дарстві місцевих. Причин різко­го зменшення популяції кілька. По-перше, тварин, які не при­стосувалися у колгоспах під час колективізації, знищували. По-друге, через меліорацію та зникнення водойм та боліт тва­рини не могли охолоджуватися у спеку і гинули. Третя причина — індустріалізація. Вона суттє­во зменшила роль цих тварин у сільському господарстві.

У сільському господарстві ко­рова витіснила буйволицю. За добу, за словами Інни, хороша самка у чотирирічному віці буде давати лише 4−5 літрів молока, а з 12-ти років — вісім літрів. І воно дуже жирне — 12% жиру, тоді, як у коров’ячому молоці лише 4%. Зате їдять буйволи набага­то більше, ніж корови. Взимку це 40 кілограмів сіна за день і 8 кі­лограмів каші кожен. У сезон ви­пасу — з квітня по жовтень, 2 гек­тари зеленої паші з’їдає одна доросла дівчинка чи хлопчик.

Буйволів вважають останні­ми свійськими тваринами, які зберегли стійкий імунітет до ту­беркульозу та сибірки. За всі роки жодна тварина на фермі не хворіла і не потребувала ра­дикальних лікарських втручань. Буйволи люблять болото і бруд. Загроза для них — спека. І заті­нок їх від спеки не рятує, а тіль­ки водойма, щоб тварина могла з головою зануритися.

— У нас є рекордсменка з пе­ребування під водою, — усміха­ється Інна. — Це наша Даринка. Може пробути під водою півто­ри хвилини. Ми побудували для тварин басейн, а решта буйво­лів йдуть у поле, де є меліора­ційний канал. Там вони можуть купатися. Взимку буйволи та­кож шукають болото. Але це по­гано, бо мерзне вим’я, а потім кровоточить. Тому взимку ста­до випускають на вулицю лише тоді, коли температура не опус­кається нижче п’яти градусів.

Після смачного обіду буйволи приймають «грязеві ванни». Фото автора
Після смачного обіду буйволи приймають «грязеві ванни». Фото автора

Болото буйволам потріб­не для того, щоб рятували­ся від шкірних паразитів — мух, оводів, кліщів, бліх. «Якщо усіх умов буде дотримано на фермі, то буйволи доживатимуть до 55 років. Це не лише боло­то і вода, а й здорова органічна їжа. Без біодобавок, комбікор­мів. Кожна тварина на фермі має паспорт, у який вписують батьків і навіть „бабусю з дідусем“. Та, попри це, у держреєстрі карпат­ського буйвола як окремого виду тварин, на жаль, досі нема. Наша ферма робить все для того, аби зберегти і примножити популя­цію, показати, які тварини пови­нні бути у сучасному світі».

Наразі мета фермерів — збільшити поголів’я до 200. Тоді можна буде говорити і про дер­жавну реєстрацію тварин, і, від­повідно, допомогу від держа­ви. Буйволи отеляються раз на 2 роки, оскільки виношують малят 11 місяців. Тож такої цифри мож­на досягти не раніше, ніж через 14 років. Це за умови не тільки розмноження власних буйволів, а й викупу тварин в інших влас­ників. Але не все так просто, бо одна буйволиця коштує понад 6 тисяч євро. Ціна 1 л молока — понад 100 грн за літр.

Поки Інна розповідала про своїх «вихованців», ми підгодо­вували теляток. Вони такі милі, дають гладити себе по голові, щупати за ріжки. До їхніх рога­тих батьків підступити страшно. Вони, може, й добрі, але на ви­гляд такі грізні…

Редакція газети «Висо­кий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подо­рожі.

Схожі новини