Пам’ять про Героя України Тараса Матвіїва увічнили іконою Святителя Тарасія

Греко-католицький храм Воскресіння Христового у місті паперовиків минулої середи прикрасила ікона Святителя Тарасія, якого Церква вшановує 10 березня. Її намалював відомий львівський іконописець Лев Скоп у пам’ять про колишнього жителя цього міста — воїна, журналіста, громадського активіста Тараса Матвіїва, який у віці 31 рік загинув торік на Донбасі.

За виняткове служіння своєму народу Тарасу при­своєно звання Героя Укра­їни. Про нього знято докумен­тальний фільм «Гідний ранкового сонця», на жидачівському радіо виходить цикл просвітницьких передач отця Леоніда Григорен­ка про цього подвижника. Жида­чівську середню школу № 1, де навчався Тарас, незабаром на­звуть його іменем. Обласне від­ділення Спілки журналістів звер­нулося до НСЖУ з пропозицією встановити щорічну всеукраїн­ську премію його імені. Тепер про жертовність Тараса Матві­їва нагадуватиме ще й образ у храмі, до якого колись приходив на молитву цей юнак. І в якому з ним прощалися…

На освяченні ікони Святителя Тарасія були батьки загиблого воїна, його бойові побратими, друзі. Мати Тараса — вчителька, поетеса Валентина Павлівна, була зворушена таким знаком уваги. Звертаючись до худож­ника (за його словами, ідея на­малювати цю ікони йому «при­йшла згори»), сказала: «Щиро дякуємо насамперед Богу, що дав Вам натхнення до створен­ня цієї невимовно теплої й само­бутньої ікони Святителя Тара­сія, присвяченої пам’яті нашого сина Тараса, а Вам — за Ваш та­лант і майстерність! Хай і надалі Ваші талановиті іконописні ро­боти розлітаються по світу, по церквах на славу Божу!».

І ще про один факт, який свід­чить також про велич Тарасо­вих батьків. Недавно у Жидачеві виступили з ініціативою пере­йменувати центральну вулицю міста, яка носить ім’я Маркіяна Шашкевича. Дати їй нове ім’я — Тараса Матвіїва. Батьки Героя України відмовилися. Послухай­те, як, звертаючись до громади, аргументувала своє рішення Та­расова мати:

«Розуміємо, що Тарас — ваш брат по духу, в пам’ять про яко­го ви б хотіли зробити все якнай­краще і найправильніше. І, мож­ливо, таке перейменування було б і доречним, якби воно не стосу­валося світлої пам’яті Маркіяна Шашкевича. Ця вулиця носить його ім’я вже понад сто років, з перервою у 70 років ворожої со­вєцької влади. То чи правиль­но буде перейменовувати вули­цю імені одного великого сина України на іншого?! Чи потріб­но взагалі тут дискутувати щодо внеску кожного з них у нашу іс­торію?! Вони, кожен окремо, на своєму власному відрізку жит­тя в контексті історичного шля­ху розвитку України, перспектив, можливостей і бачення зроби­ли все від них залежне. І, до сло­ва, пішли з життя приблизно в одному й тому ж віці, хоч і з ін­ших причин — але за свої короткі життя однаково стали дорогов­казами для майбутніх поколінь українців. Тому це буде навіть символічно, коли вулиця Маркі­яна Шашкевича, яка, безсумнів­но, має залишитись у Жидаче­ві і тільки в первинному вигляді, тобто повністю, буде торкатися проспекту чи алеї імені новітньо­го Героя України Тараса Матвіїва — наче доповнюючи один одно­го. А головне — це буде своєрід­ним продовженням боротьби за волю України та її права на існу­вання на мапі світу як незалежної держави одного її вірного сина родом з далекого XIX ст. та іншо­го — вже з теперішнього XX ст…

На жаль, боротьба за Укра­їну триває й досі. І ми повинні насамперед бути єдиними — щоб вибороти своїм нащадкам право бути народом і держа­вою навіки. І наріжним каменем цієї єдності має бути наша ве­лична історія, багата на величні постаті, часто світового масш­табу. Бо лише в єдності наша сила. І Маркіян Шашкевич, і Та­рас Матвіїв однаково заклика­ли до неї, але з різних історич­них епох"…