«Батькам сказав, що стою на блокпосту. У той час ворожі літаки збивав»
Наймолодший Герой України 21-річний Роман Гломба, який ще лікується після важкого поранення, одружився
У Чернівцях одружився наймолодший Герой України, уродженець Івано-Франківщини — 21-річний Роман Гломба. Його обраницею стала 24-річна Марія, уродженка Чернівців. Це надзвичайно симпатична і колоритна пара! Окрім того, що Роман — Герой України, його також нагородили орденом «За мужність». За допомогою ПЗРК (переносного зенітно-ракетного комплексу) тоді ще 19-річний Роман Гломба збив одну крилату ракету й сім російських літаків!
Журналістка «ВЗ» поспілкувалась з Романом Гломбою. Був важко поранений, досі лікується у Чернівцях. З лікарні його відпустили на один день — на власне весілля.
— Романе, розкажіть трішки про ваше дитинство та юність.
— Дитинство у мене було, як у всіх дітей. А ось у школу я не дуже любив ходити… Зі сьомого класу почав працювати на фірмі, яка виготовляла пам’ятники. Вдень заробляв 1200 грн (це були доволі великі гроші). Потім ця фірма переїхала в інше місто, мені невигідно було туди їздити. На дорогу треба було б витрачати багато часу. Після школи влаштувався на ковбасний завод. Був старшим менеджером холодної і мороженої продукції. Там мав трохи більшу зарплату.
Коли мені виповнилося 18 років, мав іти в армію на строкову службу. Служити пішов у листопаді 2021 року, а у лютому 2022-го почалася війна… Мені на той час було 19. На фронті потрапив на Запорізький напрямок.
— Вас називають людиною-ППО. Як удалося збити таку кількість літаків із ПЗРК?
— Два рази мені показали, як користуватися ПЗРК. Потім я подивився кілька роликів у YouTube… Коли зробив перший постріл і влучив у літак, то зрозумів, як цей ПЗРК працює. Це була «Ігла» — ще радянського виробництва, 80-х років.
— Коли вперше підбили ворожу ціль, які були ваші відчуття?
— Адреналін заграв… З’явився азарт! Хотілося позбивати якнайбільше ворожих цілей. Якоїсь миті літаки перестали залітати на нашу територію, потім знову з’явилися… Було, що «Ігла» не спрацьовувала…
— Наскільки далеко ви були від підбитого літака?
— Десь 1,5−2 км. Небезпека була постійно. Могли осколки до мене долетіти… Тоді рашисти розпочали полювання на «пепеошників», які працювали на Запоріжжі. Коли нам по рації повідомляли, що ворожа авіація рухається у наш бік, або є інша небезпека, ворог перехоплював цю інформацію і одразу починав бити по наших точках.
Одного разу я знав, що російська авіація має точно залетіти до нас. Стою посеред поля… Один приліт справа від мене, метрів за сто, другий приліт — зліва, п’ятдесят метрів. І десь десять прильотів прямо біля мене (п'ятнадцять метрів). Я взяв «трубу», бігом забіг у бліндаж… Пощастило врятуватися!
— Ваш позивний — «Бандит». Маєте бандитський характер?
— Ні (усміхається. — Авт.). Ми коли тільки заїхали на позиції, усім давали позивні. Якось так сталося, що мені дали псевдо «Бандит». Мабуть, тому що я високий, здоровий. Але усі накази я виконував чітко!
— Нещодавно були розмови про те, що за кожну знищену одиницю ворожої техніки військовим додатково платитимуть. Ви отримали гроші за підбиті ворожі цілі?
— Не отримав ні за літаки, ні за крилату ракету… Я цікавився цим питанням. Одні мені казали: «Покажи закон. Такого закону немає». Хоча президент Зеленський казав, що військовим будуть платити за знищену ворожу техніку. А потім виявилося, що я мав на відео це все знімати. Як я мав на відео це фіксувати, якщо я працював?..
— 2022 року ви отримали «Золоту Зірку» і стали наймолодшим Героєм України. Це для вас було несподіванкою?
— На той момент я про жодні нагороди не думав… Відзнаку отримав від президента. Він мене похвалив, сказав: «Так тримати!». Запитав: «Яка буде наступна ціль?». Кажу: «Не знаю, побачимо…».
— Ви ще досі на лікуванні у Чернівцях. Розкажіть, як отримали поранення?
— Ми заїхали в «сіру» зону, і там почався бій… На цій ділянці, на Запорізькому напрямку, перебували пів місяця. Планували йти в контратаку. Мала їхати наша техніка, ми мали прикривати її від авіації… Нас було двоє у бліндажі. Кажу товаришу: «Скільки приходів було?». Відповідає: «Близько десяти». Я кажу: «То ще один-два приходи, і все». Я тільки це сказав, і тут — пряме влучання, прилетіла міна. Так вийшло, що я свого товариша фактично прикрив собою… Я зміг вибігти з бліндажа та пробігти 200 метрів до наших хлопців. Ті почали надавати мені першу медичну допомогу. Завантажили у БМП та евакуювали. Далі я не дуже пам’ятаю…
Із Запоріжжя мене відправили у Дніпро. Звідти — до Києва. У Києві я був більш як пів року. Потім з Києва поїхав до Чернівців. Зараз лікуюсь у Чернівцях. Яке було поранення? Важке, у мене пів боку було розірвано, біцепс, «грудак» був пробитий. Два ребра поламані. Мене чекають ще дві операції. На плечовому суглобі треба буде зшивати м’язи…
— Я побачила у соцмережах, що ви одружилися. Де познайомилися з Марією?
— Мене з лікарні відпустили на один день. Ми одружились. Все було добре! Марії у вересні буде 25 (на чотири роки старша від мене). Працює у салоні краси, робить брови і вії. Ми познайомились у ТікTок.
— Мабуть, звернули увагу на її ефектну зовнішність… Марія дуже симпатична.
— Мені характер її сподобався. Почали переписуватися, потім зідзвонюватися. Я зрозумів, що Марія мене підтримає у будь-якій важкій ситуації. Вона — мій надійний тил! Коли був у госпіталі, я їй не подзвонив. Подзвонив до тата, а тато подзвонив до її мами. Так сталося, що Марія почула, що я «трьохсотий». Бігом зібралася і поїхала до мене у Запоріжжя.
— Ви зрозуміли, що Марія справді за вас дуже переживає. І це стало для вас своєрідним знаком, що вона — ваша доля…
— Так! У неї горе сталося… Торік на Бахмутському напрямку вбили її рідного брата. Я не встиг з ним навіть познайомитися…
— Ви використовували старий радянський ПЗРК. А нових не було?
— У нас не було. У бригадах, що біля нас стояли, було натовське озброєння, були польські «Перуни» (ПЗРК Piorun, тобто «Блискавка». — Авт.). Але їх було мало. Нацгвардії «Перуни» не видавали, а лише тим людям, яких спеціально навчали ними користуватися. «Стінґери» були, але теж мало. «Перун» та «Ігла» — фактично та сама зброя. «Перун» уже модернізований. Точніше влучає у ціль.
— На війні ви були рік і три місяці… Змінилися за цей час?
— Так, змужнів. Став більш відповідальним. Війна весь час зі мною, часто сниться…
— Цікаво, що мама і тато сказали, коли вам дали Героя України?
— Я їм сказав, що просто стою на блокпосту. Щоб вони не переживали. Коли я збив перший літак, до моїх рідних подзвонили з військової частини і подякували за сина. Мама питає: «Ти казав, що на блокпосту стоїш?!». Відповідаю: «Ну, так, на блокпосту!». Тоді батьки дізналися, що я літаки збиваю… Я їм сказав, що скоро буду вдома, щоб підняти їм настрій.
У червні 2022 року тато потрапив до лікарні. Я взяв відпустку на кілька днів. Приїхав до тата в лікарню, у нього з серцем проблеми, і з тиском. Він теж нині лікується.
— Коли ви стріляли з ПЗРК, літак повністю вибухав?
— Якщо ракета, наприклад, влучає у крило, то льотчик ще може керувати літаком… А якщо влучаєш у перед літака, або в задню частину, то шансів уже немає. Ті літаки, у які я влучив, як мені сказали, були повністю розбиті. Але чи льотчики катапультувалися, невідомо… Навіть зараз туди неможливо потрапити, бо це поки що окупована територія.