«Про політику з рідними у Криму не говоримо. Це небезпечно для них»
Як живе родина переселенців у Дрогобичі
Кримськотатарське подружжя Абдурахмана та Ферає Іслямових з трьома малими дітьми переїхало на Львівщину у буремний 2014 рік, коли Росія окупувала Кримський півострів. Довелось покинути свій дім, рідних, друзів та усе нажите майно, тільки, щоб не опинитися знову під ярмом Москви. Забрали зі собою лише чотири сумки, переважно з дитячими речами.
«Нам несли курей, яйця, городину…»
«Ми вагалися, чи переїжджати. Адже дружина була на останньому місяці вагітності. Та нам сказали, що пізніше виїхати буде неможливо. Тому наважилися, — розповідає глава сімейства. — Думали їхати у Ново-олексіївку в Херсонській області, там мешкають наші родичі, і це недалеко від Криму. У Дрогобичі жив шваґро і теж запрошував до себе».
Небажання жити під окупаційною владою Росії для кримських татар — принципова позиція. Вони добре пам’ятають усі кривди, завдані радянською імперією, а особливо 1944 рік, коли за наказом Сталіна їх вивозили з Криму у товарних вагонах. Тоді було депортовано понад 200 тис. кримських татар (фактично все населення).
«Найважче було покидати маму, сестру і чотирьох братів. Був страх перед невідомим, але неприйняття того, що тоді відбувалося у Криму, було сильніше. Зокрема, обурював так званий референдум під дулами автоматів, куди нас, корінний народ, навіть не запросили», — розповідає пан Іслямов.
Сім’я вирішила їхати на Дрогобиччину, у село Раневичі. Волонтери знайшли їм житло, допомогли з одягом та їжею. «Сільські жінки несли курей, яйця, городину, все, що могло б знадобитися нам попервах, — згадує Абдурахман Іслямов. — Через вісім днів після нашого приїзду дружина народила четверту дитину, сина Фікрета».
Вивчити українську — принципова позиція
Найбільші труднощі виникали з розумінням місцевої говірки. Приїжджі кримські татари на півострові, окрім рідної мови, розмовляли по-російськи, тому не відразу схоплювали усе, що до них говорили місцеві. Зараз пан Іслямов чудово розмовляє українською, для нього це була принципова позиція — опанувати державну мову.
«Як тільки ми приїхали, були неприємні моменти, пов’язані з мовою. Один селянин запитував, чому ми не розмовляємо українською? Я тоді подумав: „Ми ж тільки приїхали, ще не навчилися…“. А потім з’ясувалося, що батьки цього чоловіка колись приїхали в Дрогобич на роботу з Росії, тобто він росіянин за походженням. Але більшість людей запевняли: розмовляйте, як вам зручно, жодних проблем!».
Глава сім’ї брався за будь-яку роботу, лиш би щось заробити. Згодом разом зі шваґром відкрили у Трускавці чебуречну. І до сьогодні успішно займаються цією справою. Зі села Раневичі Іслямови перебралися до Дрогобича, адже старшому синові треба було йти до школи.
Поселилися у трикімнатній квартирі. На сьогодні родина збільшилася ще на двох малюків. Усього подружжя виховує шестеро діточок — 13-річного сина Ісу, 11-річну доньку Таснім, ще двох синів — дев’яти і шести років, Делявера та Фікрета, та двох найменшеньких донечок — Латіфу та Сафію. Одній три рочки, другій — три місяці.
У домі Іслямових панують порядок та затишок, який створює дружина Абдурахмана Ферає. «Кримськотатарська жінка бере на себе основний тягар з організації побуту. Біля плити я головна! Смажити чебуреки, як на роботі, вдома він не може. Так у нас не прийнято», — пояснює господиня дому.
На кухні — апетитні аромати, адже готувалися традиційні кримськотатарські страви. Найчастіше пані Іслямова готує їжу з борошна, те, що раніше варила у Криму. Це і чебуреки, і манти, і кубете (м'ясний пиріг із листкового тіста, готується з м’ясом чи фаршем, також може бути з картоплею чи гарбузом).
Під час карантину, як і більшості підприємцям, родині Іслямових довелося закрити чебуречну, головне джерело їхнього доходу. Тому вони дуже сподіваються, що ситуація не повториться.
«Сусіда забрали, бо він по телефону на Путіна щось наговорив»
За шість років проживання далеко від дому Абдурахман Іслямов лише раз відвідав Крим, коли померла його мама. «Навідуватися туди є небезпечно. Поїхав на півострів за українським паспортом і по ньому повернувся. Останнім часом не наважуюся подаватися на півострів», — пояснює.
З рідними пан Іслямов спілкується у соцмережах, у Viber, WhatsApp. Але розмови на політичні теми — табу.
«Нашого сусіда забрали, бо він по телефону своїм родичам на Путіна щось наговорив. Тоді мій брат сказав: давай на політичні теми не будемо розмовляти», — пояснює пан Іслямов. Основну інформацію переселенці отримують від татар, котрі приїжджають сюди, і тоді спокійно можуть розповісти, про те, що відбувається в Криму.
Серед тих, кого недавно арештували, людина, з котрою Абдурахман разом навчався в медресе (мусульманський релігійно-просвітницький і начальний заклад, мусульманська духовна семінарія). «Вадим Бектєміров дуже спокійний та розсудливий чоловік, — пояснює мій співрозмовник. — Його затримали, як і багатьох інших невинних татар, за причетність до начебто терористичної організації „Хізб ут-Тахрір“. Коли Крим був в Україні, не було ні терактів, ні терористів, ні розстрілів учнів у школах. Це все з’явилося після анексії».
«Росіяни внесли 2 тис. (!) найменувань книжок у перелік терористичної літератури. У кожного татарина вони є — молитовники, дитячі абетки, які вчать, як читати Коран. Виходить, кожного татарина за російськими законами можна звинуватити у тероризмі та екстремізмі», — обурюється Абдурахман Іслямов.
Він також є імамом ГО «Іхсан-Щирість». Разом з однодумцями заснували Культурний центр, куди на навчання та молитви ходить двадцять кримськотатарських сімей, що живуть у Дрогобичі.
