На Буковині прижився «португальський сад»

Важливе місце серед них за­ймає пасифлора, сортовому асортименту якої позаздрять професіонали. Більше того, Дми­тро Михайлович не тільки вирощує, а й займається селекцією новинки. Цей процес надзвичайно копіткий і тривалий, але позитивний результат приносить неабияке задоволення.

Ентузіаст хоче вивести сорти па­сифлори для промислових садів. Наді­ється, що їхні плоди відзначатимуться значними розмірами, відмінними сма­ковими якостями, хорошою лежкістю, високою транспортабельністю.

Дехто вважає, що це красива де­коративна рослина з незвичайними та дуже ароматними квітами. Але іс­нують види, які не лише цвітуть, а й дають смачні фрукти. Зокрема, мова про пасифлору інкарнату.

Вона успішно зимує в ґрунті, однак боїться весняного випрівання (при застоях води). Тому місце слід ви­бирати не в низинах, а на схилах чи піднятих грядках. Навіть тоді паро­стки з’являються наприкінці травня. Відтак плоди не встигнуть дозріти до заморозків.

Значно надійніший — розсадний метод. Перед настанням холодів па­гони зрізують, а коріння викопують, поміщають у вологий субстрат і зано­сять до погреба. У лютому підземну частину пророщують та з настанням тепла висаджують на ділянку.

Вирощувати пасифлору з насіння пан Дмитро не рекомендує. Зазна­чений спосіб підходить для створен­ня нових форм.

Південна гостя любить органіку і не терпить «хімії». Буковинець пам’ятає, як внаслідок обробки препаратом Консенто, що залишився після то­матів, ліани на два тижні зупинили розвиток. Та й обприскувати їх немає жодного сенсу, адже садівник ні разу не помічав на рослинах шкідників або ознак грибкових захворювань.

Знайшлося на обійсті місце й ак­тинідії. Плекати її не складно, тільки необхідні кислі площі.

Зазначена культура рано починає вегетувати, тож часто потрапляє під повторні заморозки. Пригальмува­ти ріст допоможе мульчування, яке не дає кореням швидко прогрітися і прокинутися від зимової сплячки. До речі, найкраще вкривати при­стовбурні круги опалою хвоєю, котра водночас підкислює ґрунт та насичує корисними мікроелементами.

Не варто забувати про обрізку. Ви­даляють пагони без квіток, що вирос­ли на багаторічному стеблі і кордонах (так звані вовчки), залишаючи при­значені для заміщення.

Водночас рекомендується при­брати слабкі, пошкоджені екземпля­ри, як і ті, що загущують крону. Адже відомо: чим більше зеленої маси, тим менші й дрібніші плоди.

Хурму складно назвати екзотом, бо вже встигла «прописатися» на українських обійстях. Але далеко не всім вдається збирати щедрі вро­жаї (оскільки селекціонери спочатку створювали сорти для південних об­ластей та Закарпаття — в північних і західних регіонах дерева можуть під­мерзати). Дмитро Михайлович знай­шов вихід: щепить на висоті 1 м від землі, а іноді і в крону. Ліпша підще­па — віргінська хурма (морозостійка, легко витримує найхолодніші україн­ські зими). Аби отримати власні сіян­ці, насіння обов’язково стратифіку­ють, що покращить проростання.

Це скороплідна культура, тому ще­плені деревця починають плодоно­сити третього року після садіння.

У колекції Дмитра Фрунзи також є азіміна, банани, інжир, фісташки, бенінказа, маклюра, годжі тощо. Він — справжній ентузіаст, котрий зумів втілити мрії в реальність.

Оксана Бервін для газети «Добрий господар»