Передплатити Підтримати

Натхненна пісня на білім полотні

Від ткалі – до заслуженого майстра народної творчості України. Такий довгий шлях пройшла кролевчанка Раїса Калмикова


За кілька десятиліть активної творчої праці Раїса Калмикова створила сотні оригінальних полотен. Фото з сімейного архіву Раїси Калмикової

Про це заняття вона мріяла з дитинства. Дівчина завжди захо­плювалася барвистим вишиттям, що прикрашало стіни батьківської хати на Чернігівщині.

Тож після школи на відмінно закінчила Кролевецьке професійно-технічне учи­лище. Своєму становленню як фахівця завдячує подружжю художників Словйо­вих, котрі того часу викладали малюнок у навчальному закладі.

Кілька літ вдосконалювала навички на фабриці художнього ткацтва. А після завершення студій у Київському тек­стильному технікумі жінку запросили до рідного училища на посаду майстра ви­робничого навчання.

За майже 40 літ пані Раїса не тільки створила власні рушники, скатертини, серветки, панно, божники, а й передала фахові секрети сотням вихованців.

Ткані вироби Раїси Калмикової прикра­шають музеї, храми. Є вони в приватних збірках колекціонерів, вітчизняних висо­копосадовців. Зрештою, можна побачити ці полотна навіть у штаб-квартирі ООН.

Раїса Іванівна — постійна учасниця багатьох мистецьких заходів всеукраїн­ського та міжнародного рівня. Провела сотні майстер-класів, де всі охочі з осо­бливою зацікавленістю спостерігали, як народжуються справжні кролевецькі ше­деври.

Найвищу оцінку творам нашої краяни дали відомі мистецтвознавці. Рушни­ки «До маминої хати», «Відродження», «Сумщина», панно «Кролевецька дзвіни­ця», «Україна» давно увійшли до золото­го фонду держави, скарбниці нематері­альної спадщини України.

— Яка з робіт вам найдорожча? — за­питую.

На що майстриня, не вагаючись, мо­вила:

— Всі вони — від першої й до остан­ньої — пройшли крізь мою душу…

— А як народжуються візерунки?

— То мої думки, життя, сповнене ра­дості й тривог; це — молитва з небом…

І пригадує працю над портретними панно з Творцем, Т. Шевченком, відоми­ми особистостями нашої держави.

— Це дуже відповідальна й копітка ро­бота. Адже потрібно не просто передати вираз обличчя, а й увесь багатий вну­трішній світ людини, — пояснює.

Вийшовши кілька літ тому на заслу­жений відпочинок, пані Раїса не розлу­чилась з улюбленим ремеслом. А тоді офтальмологічна операція… Утім, жін­ка вірить, що незабаром знову сяде за верстат і продовжить творити свою на­тхненну пісню на білім полотні.

Справу мами й бабусі давно освоїли доньки — педагог Олена та лікар Тетя­на, четверо онуків. Найстарша Віка, ко­тра студіює медицину в Німеччині, має там бабусин оберіг, а буваючи в рідних краях, залюбки на ткацькім верстаті «перебирає» червоними і білими нит­ками…

Нинішня осінь у житті талановитої умі­лиці красного ткацтва справді особли­ва. За вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність їй присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України». Й ця нагорода цілком заслужена!

Світлана Малиношевська для газети «Добрий господар»