Оживають давні візерунки
Техніка гладдю вважається однією з найскладніших, адже передбачає точне виконання стібків
Соціальний працівник зі села Острині Тлумацького району Людмила Терлецька — напрочуд творча особистість. Молода жінка пише вірші, на слова яких покладено кілька пісень (зокрема, про рідне село). Також вона — постійна учасниця концертних програм та фестивалів у складі місцевого аматорського фольклорного ансамблю. Ще ж пані Людмилу знають як вправну вишивальницю гладдю.
Згадана техніка вважається однією з найскладніших, адже передбачає точне виконання стібків. Вона передає тонкі колірні нюанси, гру світла й тіні, тому зазвичай використовується для відтворення квіткових мотивів, пейзажів, жанрових сцен і портретів.
Одягаючи костюми мистецького колективу, Людмила Анатоліївна звернула увагу на старовинні вишивки, яким близько ста років. Їх кольори з часом поблякли. Самодіяльна майстриня вирішила оживити давні візерунки.
Навички цього ремесла перейняла у старшої місцевої мешканки (до речі, однофамілиці). Також довго вивчала «анатомію» прадідівської одежі, що збереглася у навколишніх населених пунктах.
Перший власний костюм аматорка створила п’ять років тому. Наразі має їх чотири. Робота над одним триває приблизно 12 місяців, бо справа надзвичайно клопітка. До того ж працювати доводиться переважно зимовими вечорами, коли більше вільного часу (адже має сім’ю, господарку).
Ентузіастка охоче розкриває свої секрети: «Найперше — малюю головну квітку (так би мовити, центр). А бокові вже виконую на власний розсуд (точна симетрія не обов’язкова). Вони повинні бути як живі (окремі вже розпустилися, інші — лише в бутонах)».
Вишиває на самітці — тканині, подібній до велюру. Використовує муліне ДМЦ, ділячи нитку надвоє (шовк кошлатиться і втрачає кольори).
Тепер умілиця працює над черговим костюмом. Зауважимо, на полотні з’являються не тільки візерунки, які побутували у 20−30-х роках минулого століття, а й сучасні мотиви. Зокрема, один фартушок прикрасили червоні грона калини — символ України.