Після смерті дружини батько повісив сина. І сам пішов з життя...

Невеличке село Мартинівка, що у Старокостянтинівському районі, оговтується від жаху. Тут знайшли повішеними молодого чоловіка Василя та маленького хлопчика Світозара. Руки крихітки були обмотані дротом, який запхали у розетку… Саме Василь придумав таку страшну смерть і собі, і дитині.

-Такої біди ще в нас не було, — розповідає сільський голова Вишнопільської сільради, до якої належить і Мартинівка, Юрій Соломін. — Велика трагедія і для родини, і для всього села.

Сім’ю, в якій розігралася ця страшна драма, Юрій Васильович знає добре. Бо батько Василя свого часу був депутатом сільської ради, мама працювала у мага­зині. Запевняє: родина хороша. Подруж­жя виховало трьох дітей — крім сина, ма­ють ще двох доньок, які зі своїми сім’ями мешкають у райцентрі.

Розпитуємо про Василя — яким ріс, чи мали батьки з ним клопоти.

— Хоч у кого спитайте, кожен скаже: Вася був дуже добрий хлопець, спокій­ний. Таких друзів, щоб пити-курити, не мав. Однокласники про нього гарно від­гукуються. Але після школи хлопець пої­хав з села й повернувся до батьків зовсім недавно, — каже сільський голова.

Родичі небагатослівні, але розповіда­ють, що, закінчивши навчання, Василь виїхав у Нікополь (Дніпропетровська об­ласть). Там одружився й потім разом з ко­ханою подався на заробітки у Москву.

— Вони довго не мали дітей, років п’ять, — зауважує дядько Василя. — Але коли з Москви переїхали до Кірова, там дружи­на народила йому хлопчика. Назвали сина Світозаром.

Здавалося б, у сім’ю прийшло велике щастя. Та тривало воно недовго.

— Коли малому було три місяці, жінка повісилася, — перешіптуються у Мартинів­ці. — Кажуть, її зняли з петлі ще живою, та за два дні вона померла. Тому Вася й вер­нувся в Україну, бо не міг пережити на чу­жині горя.

У Нікополі в чоловіка була квартира, однак у ній мешкали квартиранти. Тож він із сином попросився жити до батьків.

— Якби ви бачили, як внукові раділа ба­буся, з рук його не випускала, — розпо­відає родич сім’ї, теж Василь. — Любила малого сильно. Як обійме його, як приту­литься! Аж серце від болю стискається, як, бідна, почувається тепер…

Про сина ж кажуть: з Росії вернув­ся дуже дивний. Нібито він там у секту якусь вступив, тому не стригся й не голив­ся, дитину охрестити не дав. Підозрюють, смерть його сина — це жертвопринесення.

— Василь весь час проводив вдома, став дуже замкнутий, — розповідає Юрій Соломін. — Він майже не з’являвся на ву­лиці, ніде не працював.

… Того трагічного дня мама Василя пасла корів. Після обіду вона повернула додому, та, відчинивши хату, ні сина, ні внука не знайшла. Побігла у кухню — теж було порожньо, кинулась надвір, бо по­думала, що виноград рвуть, — і тут ніко­го не було. В серце закрався неспокій. Жінка з тривогою підійшла до останніх на обійсті дверей. І в гаражі знайшла два мертві тіла.

Кажуть, мати голосила так, що чути було на іншому кінці села. Кинулася ряту­вати сина та внука, та було вже надто піз­но.

Правоохоронці встановили, що батько спочатку намагався вбити сина струмом, проте дитина вижила. Тому взяв і повісив. Він обіймав маля, коли на шиї затягувався зашморг.

— Похорон був страшний, дужі чолові­ки по 50−60 літ не стримували сліз. Уявіть, таке зробити… — ледве стримуючи емоції, розповідає сільський голова.

Поховали батька з сином на кладовищі, але без священника, бо ж чоловік вчинив самогубство, а хлопчик хрещений не був. В останню путь їх проводжало все село.