Африканські равлики із галицьких Рудників

Це село, розташоване на півдорозі між Львовом і Трускавцем, дотепер славилося рибою. Скуштувати коропа, впійманого і по- особливому приготованого у Рудниках, мріяв не один гурман. У давні часи рибу із тутешніх ставків у ящиках із льодом чи кропивою (щоб карасі-щуки були свіжими) возили для вельмож із Кракова і Варшави. Нині Рудники розширюють свою підприємницьку славу за рахунок… африканських равликів. Ферму із вирощування цих молюсків обладнали на місці літнього табору для колгоспних корів пенсіонер, колишній працівник рибгоспу Василь Чень та його 41-річний син Юрій.

Канапка, молодильний крем і… віагра

У Європі цих слизьких створінь у мушлях з ріжками-локаторами дав­но вважають неабияким делікате­сом. Комусь страви з равликів нага­дують смажені білі гриби, інші кажуть про їхню схожість з тушкованими курячими шлунками. Топкулінари мають десятки рецептів приготуван­ня їжі із цієї екзотики — від канапок до супів. Власні фірмові закуски із равликів навчилася готувати і дру­жина пана Юрія Мар’яна. Особливо їй вдаються равлики, фаршировані горіховим соусом — подає цю смако­ту у равликових мушлях. Пригощає нею родину і гостей, які приходять до Ченів на свята.

Фахівці переконують, що м’ясо африканського равлика виграє кон­куренцію у свинини, телятини. Бо не містить холестерину. У ньому багато білків — тому ситне і поживне. При цьому зайвої ваги від його спожи­вання не наберете. А ще (нехай за­нотують це ті, хто потребує додат­кових емоцій у коханні!) равлики є першокласним афродизіаком…

Медики навчилися брати від мо­люсків речовину, яка допомагає епілептикам. А косметологи слизом цих «мюллерів» омолоджують шкіру вибагливих модниць. Через це у світі такий великий попит на равликів.

Колись тут паслися корови, тепер — екзоти у мушлях

Ще три роки тому Юрій Чень зі своєю фірмою встановлював у Дрогобичі системи вентиляції і опалення. Робота непогана, але захотілося відкрити власну спра­ву ближче від дому. Тож зосередився у рідному селі на вирощу­ванні равликів, оскільки вважав цей напрям перспективним.

Разом із діловим партнером Володимиром Довбушем бать­ко і син Чені заснували ТзОВ «Во­люта». Таку назву має завиток равлика. «Цехами» із його ви­рощування стали бетонні навіси для худоби, які колись були май­новими паями селян. Підприєм­ці викупили колишню ферму, пе­реобладнали, відремонтували її. Із навісів зробили закриті бокси, розмістили там сучасну котель­ню, яка дає тепле повітря і во­логу, встановили вентилятори, провели комунікації. У 72-метровій галереї обладнали 10 сте­лажів, де після водних процедур чекають свого часу потрапити на прилавок африканські равлики.

Пан Юрій звертає увагу на десятки невеликих горщиків із землею, що нагадують вазон­ки. Виростають у них не квіти, а «мюллери», точніше, їхні зародки. Господар перевернув один гор­щичок, легенько стукнув по його дну — і серед розсипаного чорно­зему бачу невеличке, завбільшки з наперсток, біле гроно — ікра. Бачив я її усяку — чорну, черво­ну, жовту (кабачкову). Білосніжну равликову ікру оглядав уперше.

Продукують її «мюллери» се­ред ночі: самки заповзають у те­плий ґрунт і тихо протягом кіль­кох годин (а часом і цілу добу) роблять свою материнську спра­ву. Можуть «виробити» від 60 до 120 ікринок вагою до п’яти гра­мів. Стільки ж важить сам равлик без мушлі!

«Мечуть» ікру равлики за тем­ператури 18−20 градусів. При цьому має бути забезпечено 100-відсоткову вологість. Удень рівень її зменшують, а то рав­лики і далі будуть активними, не відпочинуть. А втомленими пе­рестануть «нестися».

Зібраний «урожай» ікри по­міщають у спеціальні лотки (на зразок тих, в яких носять їжу), герметично закривають, пишуть на них дату і поміщають на сте­лажі, де тепло і волого. Через три тижні там мають вилупитися маленькі, наче мініатюрні ґудзи­ки, равлики.

Новонароджених крихіток ви­носять… пастися на поле, засія­не спеціальною кормовою куль­турою — перко (гібрид китайської капусти і озимої суріпиці). Ця трава містить багато білка, лю­бить вологу, росте швидко, має багато листяної маси. Це саме те, що потрібно равликам. На спеціальних столах-дошках (на полі встановлено таких майже дві тисячі!) підгодовують сухим кормом. Щоб полегшити «мюл­лерам» перетравлення цього корму, обладнано систему по­ливу, яка зволожує його. Волога погода — найкраще, чого хочуть равлики. Спеки не люблять, від сонця ховаються у тінь під зга­даними столами-дошками. Не люблять равлики і… солі. Із неї доглядальники роблять по пери­метру поля спеціальні бар’єри — щоб равлики не розповзлися за межі відведеної їм території.

Годують равликів один раз — увечері. Окремий корм дають їм під час репродукції, інший — під час відгодівлі. «На десерт» по­дають нарізану моркву і гарбузи, які багаті на корисні вітаміни.

Активний спосіб життя равли­ки ведуть по ночах. У темінь ман­друють, харчуються, шукають собі пару, паруються.

Понад усе ці особини люблять сангігієну. Тому щодня їхні «столи для приймання їжі» ретельно ми­ють. «Пуцують» і їх самих, особли­во активно на завершальній ста­дії, під час підготовки на продаж (товарну готовність визначають за завернутою і твердою «губою» на мушлі). Окрема процедура — внутрішнє очищення. Протягом дев’яти діб «африканцям» вла­штовують голодування — щоб з їхньої середини вийшли усі не­чистоти. Після «душу» і сушки під вентилятором равликів, наче го­ріхи, пакують у сітки.

Є кому виростити — нема куди продати…

Від появи ікри до зрілого віку «мюллери» виростають за пів року. У березні вилупи­лися, у вересні — «повнолітні». Перед зимою, коли равлики-продуценти «ідуть у відпуст­ку», їх переносять у холодиль­ні камери, де вони впадають у сплячку (можуть спати до дев’яти місяців). Під впливом холоду (+5°) згортаються, за­криваються у своїх мушлях плівкою і дрімають — чекаючи, коли їх розбудять для звичної роботи. До неї приступають навесні.

Торік равликові фермери Чені заклали 950 кг маточного стада. Цього сезону зменши­ли «поголів'я» до пів тонни. Все через коронавірус! У зв’язку із пандемією в Європі різко впа­ла кількість туристів, які були основними споживачами рав­ликових делікатесів.

В Україні збути вироще­ну продукцію теж непросто. З тих же причин: з туристами у нас не густо. У тому числі — у сусідньому з Рудниками Трус­кавці чи у Моршині. Для рядо­вих українців равликове м’ясо — надто дороге задоволення. У"Волюті", яка ще не вибра­лася зі стартових боргів, спо­діваються, що таких, як вони, підприємців-новаторів, під­тримає держава фінансовими програмами.

А поки що на цю ферму вча­щають не покупці, а відвідува­чі. Були на екскурсіях гості із Франції та Канади. У альтанці із очерету дегустували смач­не м’ясо, яке зготувала дружи­на пана Юрка. Нахвалювали. Та одна лише похвала мало ті­шить рудниківських підприєм­ців…