Залізні птахи, «Дерево щастя» і безліч інших пам’ятників...

Вирішили з чоловіком розширити географію подорожей. Обоє в Івано-Франківську були лише проїздом, дорогою до гірсько-лижного курорту. Тож минулих вихідних подалися у мандри…

Подорож одразу стає приємнішою, якщо їдеш якісною рівною трасою. Єдине, що неприємно вражає дорогою зі Львова до Франків­ська, — задимлені від підпалу су­хостою поля.

З екскурсоводом домови­лись наперед через знайомих франківців. Почали екскурсію із серця «Франика» — Ратуші. На відміну від львівської, там немає адміністративних приміщень, будівлю використовують як краєзнавчий музей. Крім того, тут організовують церемонію «шлюбу за добу», тому на площі завжди багато молодят.

Екскурсовод розповів місь­ку легенду про Пам’ятник зерну життя, який оформле­ний як яйце і символізує від­родження життя. Каже, ту­ристам часто подають іншу, «попсову» версію, мовляв, яйце встановили після «за­маху» на Януковича. До речі, франківець-«терорист», який свого часу кинув яйце у пре­зидента, нещодавно зробив успішну кар’єру — став ТОП-чиновником в «Укрзалізниці».

Гід веде нас по місту. Про­сить підняти голову: над нами між двома будинками ле­тять «залізні» птахи. Розпові­дає: у місті започаткували тра­дицію Міжнародного свята ковалів, які щороку на День міс­та з’їжджаються до Франківська і просто неба на площі кують попередньо задумані проєкти. Свято створили, аби не втра­тилось мистецтво ковальства як в Україні, так і за кордоном. На пішохідній алеї, яку назива­ють Липовою, вздовж маршру­ту експонуються ковані вироби з різних років цього фестивалю. Серед них на пішохідній частині вулиці Незалежності триметро­ве металеве «Дерево щастя». На його гілках — сотні «кованих подарунків»: тут і людина-ор­кестр, і дитяча гойдалка, і жар-птиці та дивовижні квіти. Вста­новлено воно на місці, де кілька разів не приживалося живе де­рево…

Загалом у місті безліч різ­них пам’ятників, які притягують простотою та величчю водно­час. Митрополит Андрей, ска­жімо, зображений, по-своєму магнетично красивим, а єдиний пам’ятник «Руській Трійці» зму­шує уважно розглядати і Шаш­кевича, і Головацького та Ваги­левича.

Франківськ — дуже компак­тне місто, однак лідирує за площею пішохідних зон та гро­мадських просторів. Тому таке затишне. А може, ще й тому, що в історичній частині немає хмарочосів.

До речі, Івано-Франківськ міг не стати Івано-Франківськом. За присвоєння імені Каменя­ра змагався ще Тернопіль. Іван Франко тут не жив, був лише кілька разів з громадсько-по­літичною метою, але франків­ці одразу пригадали історію про кохання поета до містянки Юзе­фи Дзвонковської. І у двобої пе­ремогли. Місто тепер «крутить­ся» навколо цієї постаті, навіть магазин техніки перейменову­ють на «iFranko».

А ще у мене склалося вра­ження, що Франківськ зовсім не боїться коронавірусу. Бо на мо­мент «червоної зони» (з 18 ве­ресня місто перевели з «чер­воної зони» у «помаранчеву») у масках ходять одиниці свідомих містян, усі заклади харчування працюють на повну потужність, без жодних обмежень і застере­жень. Транспорт їздить по місту, а політичні партії активно про­водять агітацію.

Щодо виборів… Вони, звіс­но, не оминули обласного цен­тру: всюди рясніє політична ре­клама і стоять агітаційні намети різних політичних сил. Місцеві кажуть, що чинний мер має чи­малі шанси залишитися на сво­їй посаді, бо на свій піар грошей не шкодує…

Наостанок про витрати: бен­зин для легкової машини обій­шовся близько 500 гривень, за 2-годинну екскурсію заплатили 350 гривень, а обід на двох обій­шовся не більш ніж 300 гривень. Додому ми повернулися з при­ємною втомою та «заряджені» на наступні подорожі нашою чу­довою Україною.