Добрий лікар Айболить…

Хто з нас не чув казки Корнія Чуковського «Айболить»? Її у дитинстві я знала напам’ять. Ще не вміла читати, а історію про цього доброго лікаря розповідала на одному диханні, від початку до останньої крапки. Моя мама — хірург, тож я виросла серед людей у білих халатах. Так хотілося стати такими, як вони… Та життя повернуло інакше, не провівши мене на медичну стежку. Зате свого кумира дитинства я таки зустріла! До нього на «побачення» літала аж у Литву. В її столиці колись жив прототип лікаря, відомого чи не кожній дитині Радянського Союзу.

У Вільнюсі в старій частині міста біля одного з будинків можна побачити ціка­вий пам’ятник. Там стоїть літній чоловік у пальті та капелюсі. Він, спершись на палицю, обіймає дівчинку, яка тримає на руках кота. Це згадка про місцевого лікаря Цемаха Шабада.

Про його доброту складали леген­ди. Адже цей чоловік ніколи нікому не відмовляв у допомозі. До лікаря при­ходили і вдень, і вночі, й завжди могли розраховувати на сумлінний прийом. З бідних він взагалі коштів за свої послуги не брав, ще й відкрив для них їдальню, аби мали змогу харчуватися краще, а відтак і менше хворіти. А ще лікар засну­вав дитячі притулки, займався просвіт­ницькою роботою і писав наукові праці.

Особливо добрим Цемах Шабад був до малечі. Хлопчики та дівчатка залюбки приходили до нього на огляд, бо знали, що лікар для них підготував гостинець. А ще вони зносили йому своїх чотири­лапих улюбленців, яким була потрібна медична допомога. Одній кішечці якось довелося витягувати з язика рибаль­ського гачка. Ця історія й лягла в осно­ву пам’ятника.

Але до чого тут Чуковський, поцікави­теся ви. Річ у тім, що Корній Іванович до­бре знав Цемаха Шабада, щонайменше двічі у нього гостював. Він був вражений безвідмовністю медика й занотував собі у блокнот кілька цікавих штрихів до його портрета. Поет згадував: «Це була най­добріша людина, яку я знав у житті. При­йде, бувало, до нього худенька дівчин­ка, він каже їй: „Ти хочеш, щоб я виписав тобі рецепт? Ні? Тоді допоможе моло­ко. Приходь до мене щоранку й отрима­єш дві склянки молока“. І вранці під його вікнами шикувалася ціла черга дітлахів. Ще й не самі приходили, а зі своїми тва­ринками».

Невдовзі й з’явився літературний персонаж Чуковського Айболить, який лікував «і корову, і вовчицю, і жучка, і черв’ячка» шоколадом та гоголем-мо­голем.

Усе життя Цемах Шабад прожив у Вільнюсі. А помер у 1935 році через за­раження крові. Річ у тім, що під час од­нієї з операцій хірург порізався й заніс інфекцію. Врятувати його не змогли. Че­рез кілька днів усе місто у скорботі ви­йшло на вулиці, аби провести свого лікаря до місця останнього спочинку, — понад 40 тисяч людей! Закриті були усі магазини та державні установи.

Наступного року на території лікарні, де Цемах Шабад працював, встановили його бюст, а у 2007 році біля будинку, в якому лікар жив, — пам’ятник зі згадани­ми дівчинкою та кішечкою.