«Найбільший мій скарб – колектив. Бо що я варта без нього?»

Молодят, які вирішили побратися у травні-червні, пандемія засмутила. Хтось вирішив перенести весілля на серпень-вересень, а хтось — взагалі скасувати. Розчаровані і цьогорічні випускники шкіл, які планували для прощання зі школою гучні забави чи закордонні тури. Однак карантин поламав грандіозні плани і мрії. Та, мабуть, найбільше карантин перекреслив плани власників туристичних фірм, ресторанів і кафе, які через пандемію змушені віддавати завдатки, а деякі навіть «перекроювати» штат або й взагалі закриватися. Як вони дають собі раду у цій ситуації, розпитувала журналіст «ВЗ».

Любов-Теодозія Микитка, директор туристичної фірми «Карпатія-Галич-тур»

— Фірма займається не лише відпочин­ком туристів в Україні, а й за кордоном, і зокрема відпочинком дітей. Родзинкою такого відпочинку є проведення випус­кних вечорів за кордоном. Цього року ми мали три групи. Одна вирішила їхати у столицю Австрії, інша до польського Кра­кова і 16 осіб з дрогобицької школи замо­вили собі подорож до турецької Антальї. Дві перші групи, які мали їхати до Крако­ва і Відня, перенесли подорож на осінь, а дітям, що мали летіти до Туреччини, за­явки анулювали (ми працюємо з «Тест-туром»), а кошти заморозили.

— Що це означає?

— Вони можуть, на вибір, переброню­вати собі відпочинок протягом року або чекати на повернення коштів з січня 2021 року. Випускники та їхні батьки ще у роз­думах, але ми наразі дійшли висновку, що краще перенести випускний у «Буко­вель» приблизно на останні числа липня — після складання ЗНО.

— Але тоді їм доведеться знову пла­тити за відпочинок?

— Ці заморожені кошти буде переведе­но у «Буковель». Зі зданої суми пропадає приблизно 10 відсотків, які пішли на по­датки, переказ-повернення грошей… До 1 липня дрогобичани мають з’ясувати усі питання і нам повідомити.

— А як щодо весіль, які проводите за кордоном? Були відмови?

— Так, тепер багато молодят хочуть ве­сілля з атракцією. Ми організовуємо весіль­ні тури за кордон. Це, в основному, Краків, хоча кілька разів молодята обирали Відень, але він значно дорожчий. Скажімо, у Кра­кові молодята беруть шлюб в українській греко-католицькій або православній церк­ві, про що ми домовляємося заздалегідь з цими церквами. Там оголошують щонеді­лі оповіді. Весілля гуляють близько 30 осіб у ресторанах при готелях. Фотографа беруть з України, бо його послуги значно дешевші, ніж послуги польського. Стіл також обхо­диться значно дешевше, ніж у нас, приблиз­но з особи 140−150 злотих (840−900 грн). У цю вартість входить варене-печене…У Львові весілля стартує від 1000 грн з особи, але ще треба багато всього приносити сво­го. Ті два весілля, які мали відбутися у трав­ні, молодята перенесли на вересень.

Ольга Окілко, власниця ресторану «Вертеп»

— Через пандемію у нас забрали за­вдатки на березень, квітень і майже усі за травень. Одна пара з травня перенесла на серпень весілля, а завдатки на черв­неві забави наразі ще у нас. Нових за­мовлень ми ще також не мали. Люди ви­чікують. Випускний у нас був лише один, бо вечорів такого типу у нас зазвичай мало замовляють. Хоча другий «Вертеп» у нас поруч зі школою.

— Тоді чому?

— За всі 20 років існування закладу ви­пускних у нас було дуже мало через те, що ми не дозволяємо гуляти до ранку. А ви­пускні хочуть проводити до 6-ї, щоб йти на Високий замок зустрічати сонце. Забави у нас зазвичай закінчуються об 11−12 вечо­ра. Хоча бувають мудрі батьки, які керують процесом випускного: отримали атестати о 15-й годині, і відразу до ресторану. Потім автобусом розвозять дітей додому і таким чином уникають небезпеки.

— То зараз ви ще закриті?

— Аякже! У час посту ми власними сила­ми робимо ремонт і генеральне прибиран­ня. А тепер це робимо у час карантину.

— У вас немає літнього майданчика?

— Немає. Якось я намагалася у другому «Вертепі» облаштувати такий майданчик, але дуже довга була «коломийка» з докумен­тацією у міській раді. А у першому ресторані навіть і не намагалася, бо він на першому по­версі дев’ятиповерхового будинку. І, звісно, такий майданчик прикрасив би заклад. Але я завжди зважаю на людей, які там живуть. Як кажуть: ця палатка не на тому перехресті. Літні майданчики у центральній частині міс­та, де є туристи, доречніші.

— Якщо людина приходить забира­ти завдаток, віддаєте усю суму по­вністю?

— Жодного разу за 20 років бізнесу у «Вертепі» я жодного завдатку не при­власнила. У людей трапляється різне. Тож віддаю завжди. А тепер, у час каран­тину і кризи, — тим більше! Бо як можна взяти людські гроші, не провести заходу і не віддати?! Тут навіть мови нема.

— У час карантину багато рестора­нів і кафе змушені були закритися. У деяких довелося звільнити багатьох. А як у вас?

— Жодного працівника не звільнила. Я, навпаки, переживала, щоб хтось сам не звільнився. Бо коли дозволять відкрити­ся, то що буду робити без них? Один у полі не воїн. Що я варта без колективу? Тря­суся над кожним своїм працівником. Зі мною люди працюють по 40 років. За бе­резень заплатила людям повністю. У квіт­ні з ресторанного фонду видала кожному по тисячі, а у травні сподівалися відкрити­ся. Але… Мої працівники усі у відпустках без збереження заробітної плати.

Тетяна Баб’як, мама нареченого Артура

— У лютому ми замовили на 9 травня ресторан «Панська гора», ведучих, дали завдаток. А через місяць почався каран­тин. Організатор порадила нам забро­нювати ще одну дату. І нам пощастило, бо усі задіяні на нашому весіллі люди — оператор, фотограф, ведучі, музикан­ти, розпорядник були саме на цей день у липні вільні. Тому завдатків ні від кого ми не забирали. Сподіваємося, що біда врешті відступить і більше нічого не до­ведеться переносити.

Ганна Джиджора, директор ресто­рану «Валентино»

— Карантин вплинув на увесь ресто­ранно-готельний бізнес. І ми не виняток. У нашому ресторані немає таких вели­чезних залів для проведення випускних чи весіль. Наш заклад трохи іншого фор­мату. У нас не було замовлень наперед, і тому ніхто завдатків не забирав. Є літ­ня тераса, яка працює від того моменту, коли нам дозволили, у звичному режи­мі. На літній терасі одночасно можемо помістити 30 осіб, але зараз не більше восьми — згідно з умовами карантину. Ми перевіряємо температурний режим, гос­ті мають заходити у масках.

— Ви закуповували одноразовий посуд?

— Ті ресторани, які мають сертифікова­ну посудомийну машину, не зобов’язані купувати такий посуд. Лише є вимога до подавання приборів — вони мають бути запаковані у картонний пакет.

— Багато людей довелося звільни­ти під час карантину?

— Жодної. Усіх цінуємо і бережемо. Ві­римо, що усе мине і вся команда зали­шиться з нами.

Пані Іванна, заввиробництвом рес­торану «Аркан»

— У нас від проведення випускних від­мовилися практично всі. Навіть той, що мав бути 27 червня, випускники скасува­ли. Ми усім віддали завдатки, бо у тому, що трапилося, не можна звинувачува­ти нікого. Було багато дзвінків останнім часом: люди цікавляться, чи ми вже від­крилися, бо планують ювілеї, колективні зустрічі. Але ми не працюємо, не відкри­вали літніх альтанок. Попри те, що заку­пили прилади для вимірювання темпера­тури, не ризикуємо відкриватися. Навіть альтанок не відкривали. На вулиці хо­лодно, то хто захоче мерзнути в альтан­ці? Не можу викликати на роботу людей, бо хтось приїде випити кави, а ціла зміна має бути задіяна. Чекаємо до 20 червня, а там побачимо.

— Чула, що для літніх майданчиків треба мати одноразовий посуд…

— Так, я закупила трохи такого посуду. Видатки великі, але це економічно не ви­гідно. Бо людей на роботу треба виклика­ти — кухаря, офіціанта, бармена, посудо­мийку… Звісно, за роботу людям треба заплатити, а ще й закупити одноразовий посуд… Зараз краще бути закритими. Тому ми вирішили не працювати у пері­од карантину.