«Кохана вередунка»

У Києві відбулося супервесілля: одружилися військові Олексій Левченко та Анастасія Савка. Анастасія — снайперка з позивним «Фенікс». Олексій — «азовець». Обоє військові - з ампутацією кінцівок. Саме під час реабілітації у Superhumans, що у Винниках (неподалік Львова), і познайомилися.

Рік тому «ВЗ» писав про львів'янку Анастасію Савку. Тоді розповіла, зокрема, про роботу снай­пера та живі мішені, і куди треба цілитися. А ще ска­зала, що «найстрашніше на війні - це втрачати своїх по­братимів…».

Анастасія розлучена, має дитину. Олексій також роз­лучений, теж має дитину.

Волонтерка Марина Портусь, яка побувала на цьому весіллі, розповіла журналістці «ВЗ» про свої враження.

— Я познайомилась з Анаста­сією у лікарні, коли їй проводи­ли ампутацію ноги, — каже пані Марина. — Разом з іншими во­лонтерами я потрапила до Насті у палату. Для мене це було шо­ком, бо це була перша моя зу­стріч з жінкою з ампутацією. Я у цій палаті серцем відчула, що мені потрібно докласти біль­ше зусиль, щоб допомогти На­сті… Ми почали співати. Настя спочатку була відсторонена. На третій пісні нам вдалося її «пе­реналаштувати», щоб вона від­чула симпатію до нас… Ми по­спілкувалися, почули її історію. Історія була насправді непро­ста. Настя була снайпером, по­зивний «Фенікс». Евакуація була складною, це була «сіра» зона. Про неї подбали побратими, її все ж таки евакуювали. Пізніше її привезли до Львова. Так опи­нилася вже на операціях.

Звичайно, їй було важко сприйняти сам факт ампута­ції. Але ми почали багато спіл­куватися. Тоді я відчула, що точ­но зможу їй допомогти. Я кажу: «Настя, не переживай. Твоє життя зміниться кардинально. І лише тільки в кращий бік. По­бачиш, про тебе багато хто буде писати, ти станеш відомою…». Вона каже: «Так, так». Але не ро­зуміла, наскільки я була серйоз­но налаштована (усміхається. — Авт.).

Я почала думати, як можу їй допомогти. У той же ве­чір я написала Олі Руднєвій у Superhumans — про підтримку дівчини з ампутацією. Оля ска­зала: «Ми чекаємо заявки». Так почався процес реабілітації. Усе було як у кіно… Настя проходи­ла протезування, реабілітацію. Це все тривало до пів року.

— А як Настя познайоми­лась з Олексієм?

— Олексій якраз теж був заре­єстрований у Superhumans — на протезування і на реабілітацію. При реєстрації Настя запитала Олексія: «А де тут можна пообі­дати?». Олексій запропонував їй поїхати пообідати у ресторан­чик у Винниках. Сіли, пообідали.

Олексій — «азовець», з ампу­тацією. І Настя з ампутацією. Це була їхня перша зустріч, і так по­чалося їхнє знайомство… А че­рез два тижні Олексій запропо­нував Насті зустрічатися. Сама пропозиція одружитися була на одному з телеканалів…

— Настя одразу сподобала­ся Олексію?

— Так, одразу сподобалася. Він її не шкодував, він із гор­дістю на неї глянув. Жінка — вій­ськова. Ще й гарна до того всьо­го! Ефектна. Йому стало цікаво, як у неї дійшло до ампутації. Хо­дили разом на обід, вона про себе розповіла, він — про себе.

Перша його думка була, що вона вередунка (усміхається. — Авт.). Він її так і називає: «Коха­на вередунка». Дуже її любить. У них багато планів. Не планують завершувати службу, планують повертатися до війська. Вони навіть разом вступили в універ­ситет на факультет, пов’язаний з кібербезпекою, БПЛА. Пішли вчитися, щоби була можливість продовжити службу.

— Що вам запам’яталося на весіллі, якийсь, можливо, був душевний момент?

— Я звернула увагу, з якою те­плотою Олексій ставиться до сина Насті - Яреми. Якщо чоло­вік любить жінку, він однозначно буде любити її дитину… Колиш­ня дружина Олексія не часто до­зволяє бачити їхнього сина.

Я була дотична до організа­ції весілля, тож відчула, як люди готові підтримувати, допома­гати, сприяти. Щоб це весіл­ля пройшло якомога найкраще! Частково весілля подарував ін­вестор Superhumans, амери­канець Говард Баффет. Весілля було у 5-зірковому готелі «Гаятт Рідженсі» у Києві. Оренда, рес­торан — це було за ним закрі­плено. Він фактично подарував їм це весілля. Весільний салон подарував нареченій сукню. Ювелірна фабрика подару­вала їм обручки і записала ві­део… Кожен свою вдячність ви­ражає у діях. Артисти, до яких я зверталася, хто міг, той приві­тав. Олена Тополя і Влад Дар­він приїхали привітати особис­то, подарували їм свої пісні. І це не було щось на кшталт «ви му­сите». Ні, я запитала, і люди по­годилися, з великою вдячністю прийшли.