Три хвилини для дитини

Соціологи підрахували: батьки, які працюють, проводять з дітьми в середньому… 36 хвилин на день. Можете заперечити, мовляв, ні, я приділяю своїм щонайменше дві-три години увечері. Але час, коли ви готуєте вечерю, а дитина поруч малює чи дивиться мультики — не рахується.

Батьки виправдовуються: я проводжу з дітьми стільки часу, скільки можу викроїти. «Брешете», сказала би вам американська соціальна антропологиня та педагогиня Еріка Кріс­такіс. За її словами, батьки зараз прово­дять більше часу з дітьми, ніж будь-коли раніше. Попри різке збільшення відсо­тка жінок, які працюють, тепер вони при­діляють більше часу турботі про дітей, ніж у 1960-х роках. Памперси, пралки, мультиварки, сервіси доставки продук­тів та можливість працювати дистанцій­но — усе дає нам чималий резерв часу. Однак взаємодія між батьками й дітьми все менш якісна. Батьки постійно при­сутні у житті своїх чад фізично, але емо­ційно включені у нього менше. Тому на­справді важливо не те, скільки часу проводите з дитиною, а наскільки ефек­тивно ви його використовуєте.

Перше правило, яке радять засвоїти психологи, — правило трьох хвилин. Чи ви забираєте малюка з дитячого садочка, чи повернулись додому з роботи й застали дитину за грою, — перші три хвилини ма­ють бути її, і лише її. Насамперед, треба присісти, аби ваші очі були на одному рів­ні (або підхопити дитину на руки), і обі­йняти. Обійматись треба доти, доки ваше чадо само вас не відпустить. Для дітей тактильний контакт дуже важливий. Роз­питайте дитину про її день, подруг, іграш­ки. Якщо вранці «захворів» улюблений ведмедик, запитайте, як його справи. На­віть якщо ви з роботи і вмираєте з голоду, перші три-п'ять хвилин мають бути лише для дитини.

Про що краще не питати

Однак розпитування не повинні пере­творитись на допит. Якщо дитина ходить у садок чи школу, уникайте питань «Чи тебе хтось ображав?». Бо навіть якщо не ображав ніхто, дитина сприйматиме це, ніби ви її віддаєте туди, де можуть об­ражати. Краще запитайте, з ким ти сьо­годні бавилась?

Є мами, для яких важливо знати, що дитина їла. Не вимагайте деталь­ного звіту — про перше, друге і компот. Для дітей це не надто важлива інфор­мація, тому ввечері вона і справді може не згадати, що було на обід. Але це зо­всім не означає, що вона нічого не їла. Якщо було щось дуже смачне (несмач­не) дитина скаже сама. І якщо зізнаєть­ся, що не обідала, бо було щось, що їй не смакувало, не сваріть. Їсти несмачну їжу вона навряд чи почне, а брехати на­вчиться.

Ще одне шкідливе питання «Як успі­хи у школі?». Навіть у відмінників бува­ють невдалі дні. А батьки мають бути тими, з ким дитина може поговорити і про невдачі. Якщо ж вимагати у дитини лише «успіхів», вона почне приховува­ти свої невдачі і почуватиметься винною за погані оцінки. А то й взагалі уникати­ме спілкування з батьками, аби не тре­ба було давати відповіді на незручне пи­тання.

Просіть допомоги

Нерідко вдома всі вечеряють нарізно — тато перед телевізором, мама спо­чатку годує дитину, потім їсть сама. Але дуже важливо, аби сім’я хоч один раз на день їла за одним столом. Навіть якщо малюк ще у кріслі для годування, його варто присунути до «дорослого» сто­лу. Жодних мультиків чи новин у фоно­вому режимі під час вечері. Це час спо­кійно поїсти і розпитати одне одного, як минув день.

Якщо ж перед тим, як сісти до вечері, її треба спочатку приготувати, не відма­хуйтесь від дитини. Мовляв, йди дивись мультики, я зайнята. Просіть у неї допо­моги. Наприклад, вона може подавати вам картоплю чи розставляти виделки-ложки. Навіть якщо без такої «допомо­ги» ви впоралися б швидше. По-перше, дитину корисно залучати до домашніх справ. А по-друге, так вона почувається дорослою і важливою. А головне, це час, який ви проводите разом.

Пів години на гру

Звичайно, після вечері переважно хо­четься влягтись перед телевізором від­почити. І є величезна спокуса увімкнути дитині мультик на планшеті, а собі якесь кіно на телевізорі (чи навпаки). І нерід­ко дитина сама про це просить. Але ди­тинство є для того, аби бавитись. І батьки мають брати участь в іграх. Пропонуйте дитині побавитись у щось, але гру вона має запропонувати сама. Навіть якщо вона любить бавитись у хованки і 150 ра­зів поспіль ховається у шафі — підігравай­те. Хороші батьки мають знати імена усіх іграшок, ходити до них на день народжен­ня і лікувати, якщо є така потреба. Ідеаль­ний варіант — настільні ігри. До них дитину можна залучати приблизно з трьох років. Це той варіант, коли гра може бути ціка­вою і батькам, і дітям одночасно.

Психологи радять виділяти на гру з дитиною щонайменше пів години. І в цей час не варто відволікатись на теле­фон чи телевізор. Якщо «норматив» ви­конано, можна і мультики подивитись. Але перед сном хтось із батьків має ди­тині почитати казку. Це важливо і для її розвитку, і для зміцнення зв’язку між мамою (татом) та дитиною.