Яремче вабить лижників, поціновувачів вишиванок та затятих екстремалів

Колоритне містечко Яремче, що в Івано-Франківській області, належить до прекрасних карпатських міст, які цікаві для гостей з різних куточків України в будь-яку пору року. Хоча тут немає цілющих джерел, як, наприклад, у Східниці чи Трускавці, зате хоч відбавляй свіжого гірського повітря з п’янким ароматом хвої. Влітку сюди приїжджають на відпочинок по сонце, зелений туризм і… гриби (уже кілька років тут активно розвивають грибний туризм). Взимку Яремче цікаве насамперед лижникам, які відвідують гірськолижний курорт Буковель. Неподалік «країни Буковель», яку через дорожнечу можна назвати українським Куршевелем, жити в Яремче у рази дешевше. Туристів зі Східної та Центральної України місто приваблює традиціями святкування Різдва у гуцульському стилі. А останніми роками сюди їдуть на спеціальні «шопінг-тури» по вишиванки, які продають на сувенірному ринку неподалік центру.

Поїхала в Яремче на Різд­вяні свята. Гостюю тут не вперше, тож не могла не зауважити змін у курортній столиці Прикарпаття. В центрі Яремча побільшало святкової ілюмінації та красивих скуль­птур на гуцульську тематику. Це додає неабиякого затиш­ку прикарпатському містечку. Відкрито нові туристичні стеж­ки вздовж гір та річки. Для ту­ристів це додаткове місце для атмосферних світлин. Бо бути в Яремчі і не зробити фото на тлі красивих засніжених гір — це змарнований час. Ще одна від­чутна перевага — відремонтова­ні траси з Івано-Франківська до Буковеля. Тож тепер з обласно­го центру до Яремча можна до­їхати автівкою за 40−45 хвилин, а раніше на це йшло понад го­дину. Водій, який підвозив мене авто, скаржиться: дороги як у Європі, але аварії все одно тра­пляються. Каже, водії ще не зви­кли до хороших доріг і женуть трасою як навіжені.

Цьогоріч у містечку не зауважила проблем з мобільним зв’язком. Якщо минулих ро­ків в окремих районах з бездо­ріжжям та високими горами не можна було додзвонитися рід­ним, то тепер мобільний «ло­вить» всюди.

Торік карпатську столицю відвідало плюс-мінус півтора мільйона гостей, цьогоріч очіку­ють понад два мільйони. Чима­ло гостей приїжджають зі схід­них та центральних регіонів України, серед іноземців — по­ляки, німці, білоруси, латвій­ці, молдавани, англійці, турки, американці, канадці, ізраїльтя­ни… У мерії Яремча кажуть: ту­ристичний бум набрав обер­тів після анексії Криму. Туристи, які полюбляли кримські пляжі, почали частіше їздити в Ярем­че, а взимку — у Буковель. «При­їжджають і поодинокі туристи з Росії, але дуже обережно, — розповідає „ВЗ“ міський голо­ва Яремча Василь Онутчак. — Колись їх у нас було більше. Тепер сюди їдуть на відпочинок переважно ті росіяни, що мають на Прикарпатті родичів».

У скільки обійдеться прожи­вання в Яремчі? Жити в готелі — не дешево. Ціни на номери у чо­тиризіркових готелях стартують від трьох тисяч гривень за добу, готельні апартаменти — 9−11 ти­сяч гривень за добу. У вартість входить дворазове харчуван­ня, але алкоголь — ні. Якщо хо­чете All inclusive по-гуцульськи, доплатіть за алкогольні напої ще 700 гривень на добу з осо­би. Хто мешкає в готелях, СПА користується безкоштовно. Як правило, лижники з Буковеля приїжджають у Яремче у сауни, бо там СПА у рази дорожче. В Яремчі безлімітний абонемент у СПА — 690 гривень (для дорос­лого), для дітей — 390. Ціни на СПА тут не підвищилися, такі та­рифи були і торік-позаторік.

У піковий лижний сезон хо­роші квартири в Яремчі можна орендувати за 1600 гривень за добу (без харчування). Є і де­шевші варіанти, але ремонт там скромний, помешкання — у «чор­та на рогах». Карпатські кварти­ри-садиби класу «люкс» — май­же п’ять тисяч гривень за добу, апартаменти — сім тисяч. Дума­єте, дорога нерухомість не має покупця? Помиляєтеся! В Ярем­чі бронюють статусні помешкан­ня за місяць-півтора до лижного сезону, бо потім буде ще дорож­че. Спрацьовує правило попиту і пропозиції.

В Яремчі варто відвідати два фірмові місця — сувенірний ри­нок та водоспад «Пробій». Вони зосереджені в одній локації. Минаєш ярмарок і одразу ви­ходиш на міст, під яким — водо­спад. Чула від багатьох україн­ських туристів скепсис: мовляв, Пробій — «це гуцульська Ніагара». Водоспад красивий, тут фотографуються гості і відкри­ваються красиві карпатські пей­зажі. Але міст над ним потре­бує господаря… Тут настільки слизько, що туристи проходять по краях мосту, тримаючись за перила, аби не послизнутися. Невже місцеві комунальники не мають піску чи солі, аби посипа­ти мостовий шлях? Така байду­жість до туриста розчаровує.

Щоб підняти настрій, варто пройтися між рядами вишива­нок на сувенірному ринку. Їх тут на будь-який смак і гаманець. Поки оглядаєш сукні та кептарі ручної роботи, з інших яток за­кликають на гарячий глінтвейн, медовуху і… карпатський «Бей­ліс». За півлітрову пляшку а-ля «Бейлісу» просять 100 гривень. Вибір чималий — лимонний, м’ятний, медовий і навіть хвой­ний… Продавці радо дають де­густувати «градусний» товар. Смак справді схожий до знаме­нитого ірландського десертного напою, відчуваються нотки хвої. Напій виготовляють вдома, ре­цепт тримають у суворій таєм­ниці.

Звертаю увагу на вишитий гуцульський одяг. Мої друзі з Києва мають спецзавдання — придбати «не за всі гроші» хо­рошу вишиванку. Вишиті блуз­ки на ринку не дешеві — від 2,5 тисячі гривень. Красиві, коло­ритні, хоч на подіум виходь. Але не усі ручної роботи. Виши­ті сукні з шикарними рукавами-«ліхтариками» — 4−7 тисяч гривень. Продавці готові торгу­ватися, але скидають не більше, ніж 500 гривень. І раптом коле­жанка Настя знаходить в одній ятці сувенірного ринку джек-пот — вишиту сукню на кольоровому полотні за… тисячу гривень. «Ді­вчата, гайда міряти! Де ще знайдемо таку халяву?» — закликала дівчина. Спершу ми не повірили своїм очам — невже така виши­ванка може стільки коштувати. «Дівчата, товар цілком якісний. Вишиття — хороша машинна ро­бота, — сказала продавчиня. — Шиємо в Яремчі. Сукня на якіс­ному лляному полотні. Продаю так дешево, щоб товар довго не лежав на полицях, бо останніми роками туристи вибагливі. Мі­ряють, торгуються, але не купу­ють». Запитую, хто найчастіше купує вишиванки. «З українців — кияни та львів’яни, — відповіла продавчиня. — З іноземців — ки­тайці, білоруси». Мої колежанки купили по дві вишиті сукні — на жовтому, зеленому, білому і ви­шневому полотні. Якщо не ви­стачає готівки — не проблема. Продавчиня попросила скинути решту суми за вишиванки на її банківську картку.

Після хорошої покупки хо­четься придбати на ринку щось смачненьке. Найкращий пре­зент з Яремча — гриби. Літро­ва банка маринованих білих — 300 гривень. Запитую, чому ціна кусається. Продавець відпо­вів — торік гриби в Карпатах не вродили. За 35 гривень можна придбати упаковку перемеле­них сушених грибів. Їх додають до грибних гуцульських страв, зокрема юшки, борщу, мачанки.

Йдемо у популярний ресто­ран в гуцульському стилі, щоб перекусити. У сезон вільних сто­ликів тут майже немає, особли­во для великих компаній. Дово­диться бронювати заздалегідь. Атмосфера в ресторані гостин­на: жива музика, карпатський інтер’єр, привітні офіціанти. За­мовляємо карпатські наливки, банош, грибну юшку, деруни по-гуцульськи. За порцію гаря­чої страви треба викласти з га­манця 90−140 гривень. Фірмо­вий салат «Гуцульщина» — 190 гривень. Можна посмакувати ін­шим салатом з ноткою Карпат — «Червона рута» (80 гривень за порцію). М’ясні страви теж вра­жають місцевим колоритом. На­приклад, «Торба гуцула» (сви­няча або теляча нарізка) — 250 гривень. За палюшки з брин­зою треба викласти 140 гри­вень за порцію. Мені засмакува­ла домашня карпатська ковбаса з картопляниками — 200 гривень за порцію.

Яремче, Івано-Франківська область

Фото автора та зі сайту ukrainaincognita