«Божі мухи» оселилися під дахом… церкви!

Апітерапією (лікуванням живими бджолами і продуктами бджільництва) настоятель храму Святого Архістратига Михаїла (УАПЦ) у Львові, отець Микола Гнатів зацікавився 20 років тому, коли ще жив у рідному селі Поповичах Мостиського району. Косячи траву, роздягнувся до пояса. Неподалік була пасіка. Бджоли «цільово» кусали чоловіка у ті місця, які його боліли. Коли вже був на парафії у Львові, травмував око. Тепер бджоли кусали лише у це місце. Лікарі казали, що справа — катастрофічна, але після кількох укусів, що супроводжувалися набряками, око заспокоїлося і більше не турбувало. Перебудовуючи церкву, настоятель постановив, що відведе на верхньому поверсі (якраз під дзвіницею) місце для вуликів. Погодив це питання з архітекторами. Поставив кілька рамок. Бджоли зачули запах воску, і кілька з них прилетіло «на розвідку». Упевнившись у безпеці, передали інформацію своїм «колегам». Ці комахи — дуже розумні і чудово комунікують одна з одною.

…Піднімаємося з отцем Ми­колою крутими сходами на останній поверх, майже на самі­сінький дах. У цій частині церк­ви триває ремонт. Багато робіт виконував сам настоятель. На­приклад, власноруч перемуро­вував грубезні стіни храму, щоб вивести із них грибок.

«А тут, власне, і є наша пасі­ка», — отець Микола прочиняє маленькі дверцята і радить вва­жати на голову. Навіть із моїми невеликими габаритами це при­міщення видається зовсім кри­хітним. У кутку — стареньке кріс­ло. Посередині — щось схоже на тахту або велику скриню, накри­ту тканиною. Священник обе­режно стає навколішки, відсуває її і притуляє вухо до дерев’яних брусків: «Гудуть трохи». У грудні бджоли перебувають у дрімот­ному стані, але якщо їх розбу­дити — можуть сильно покуса­ти. Температура у вулику +30⁰С. Бджоли працюють над тим, аби підтримувати температурний режим, який буде комфортним для матки. Так вони дбають про продовження роду та своєї місії на Землі.

Вуликів, які облаштував на­стоятель храму для своїх улю­блениць, — три. В одному, пред­ставники якого найбільше контактували із хворими, всі ко­махи загинули.

…Отець Микола дістає бджіл не пінцетом, а пальцями. У те­плу, сонячну, безвітряну погоду (особливо в обідню пору) моло­ді бджоли і трутні лагідні, не ку­сають, а робочі — «нюхом чують» нектар, тож на людей уваги не звертають. Комах із вулика мож­на спокійно діставати без рука­виць та маски. Коли погода по­гана, дме вітер, січе дощ — «божі мухи» дуже кусючі. Одна комаха стерпить, що її потривожили, а інша неодмінно вкусить. Бджо­ла, на відміну від оси, може куса­ти багато разів, але, втративши жало, — гине. Бджолиних укусів настоятель храму не боїться — за 20 років звик. Розповідає, як сам не раз лікувався бджоли­ною отрутою: «Дуже мене нога боліла, то я зняв шкарпетку, за­пхав босу ногу у вулик, до п’яти порахував і висмикнув. Жала не поспішав витягувати. Вони ще 20 хвилин у тілі рухаються, ви­являючи позитивний вплив на організм». На тому місці, де по­кусали бджоли, проступили чи­ряки, які невдовзі прорвали, і нога перестала боліти.

«Жінки, які приходять на се­анси укусів бджіл, більш сміли­ві, — ділиться спостереженням священник. — А чоловіки від­жартовуються: «Викурю сига­ретку, 100 г вип’ю — тоді до вас, може, й прийду». Проте про­відувати «божих мух» напідпит­ку небажано — бджоли не лю­блять запаху алкоголю і можуть сильно покусати. Настоятель храму згадує: коли повернув­ся з армії до рідного села, зау­важив, що його сусід, який лю­бив хильнути зайвого, пропав кудись на цілий тиждень. Вияви­лося, чолов’яга уночі внадився до колгоспних вуликів. Думав, що бджоли сплять, а ті виріши­ли провчити непроханого гос­тя — обкусали бідолаху з голови до п’ят. Так факт крадіжки й під­твердився. Тому й сиднем у хаті сидів, щоб його до відповідаль­ності не притягнули.

Хворим священник радить ставити до 10 бджіл так: від од­нієї до десяти і від десяти до од­нієї. Це — класична схема ліку­вання. Якщо людина має малу масу тіла, то повинна орієнту­ватися на власне самопочут­тя. Такій і п’ять бджіл може бути достатньо. «Людина, — каже на­стоятель, — здатна витрима­ти до 500 укусів бджіл за один раз. Я витримав близько 100, але більше не експерименту­ватиму. З бджолиною отрутою краще не жартувати, бо були випадки, коли людину сильно покусали бджоли, набряк пере­крив дихальні шляхи, і людина померла». Бджіл люди ставлять собі самі, адже двері церкви від­криті цілий день. Консультують прихожан сестриці, які випро­бували чудодійну силу бджоли­ної отрути на собі. Якщо людина боїться укусу бджоли, то може просто полежати на вулику. «Бу­диночки», в яких мешкають ко­махи, випромінюють неймовір­но позитивну енергетику! Вона відчувається навіть у самому приміщенні, де стоять вулики.

Найчастіше по допомо­гу звертаються жінки із хворою щитовидною залозою. Одній жінці лікарі радили прооперу­ватися — видалити залозу. Після серії укусів бджіл потреби в опе­рації уже не було.

Найбільше настоятелю храму запала у пам’ять жінка, що дов­го не мала дітей, — шість викид­нів, дві недоношені вагітності. Від бідолашної відмовилися всі лікарі, адже не вірили, що в її ви­падку можна чимось допомог­ти. Отець Микола хрестив її си­ночка…

Бджоли врятували також 23-річну дівчину, яка через тяж­ку хворобу звернулася до на­стоятеля, аби той висповідав її останній раз у житті. Лікарі ви­писали її додому помирати. Бабка, до якої звернулася у від­чаї, бо вже не знала, що робити, вилила віск, і той показав труну. Отець Микола почитав над хво­рою відповідні молитви та по­ставив їй першу бджолу. Згодом увесь рій зачах, а дівчина… оду­жала, вийшла заміж, народи­ла дитину! Час від часу телефо­нує до священника, щоб ще раз подякувати за чудесний поряту­нок. Але отець Микола не вва­жає, що це — його заслуга. Каже, у цьому випадку не обійшлося без втручання вищої сили.

Укусами бджіл навіть вдало­ся вилікувати… хворих, які мали алергію на продукти бджільни­цтва!

62-річна пані Ніна (свого пріз­вища жінка попросила не вказу­вати. — Авт.) не боїться ставити за один раз по 14 бджіл. На по­чатках, каже, у неї підвищилася температура, яка протрималася кілька днів, — так організм жін­ки відреагував на незвичне ліку­вання. А лікувала вона серйоз­ну недугу — глаукому, була навіть прооперована з цього приводу. Бджіл ставила на очі. Хвороба перестала прогресувати. Бджіл пані Ніна ставила також на хво­рі суглоби і низ живота, бо по­терпала від циститу. Тепер про ці болячки, які їй довший час докучали, вже й не згадує, але щоб вони не повернулися, про­довжує регулярно отримувати дози бджолиної отрути.

Одного разу до священни­ка привели дитину. Через про­тяг їй перекосило обличчя. Які тільки ліки не приймала — нічо­го не допомагало. «Сказав бать­кам: можемо виправити ситуа­цію, але це вимагає часу. Ті були категоричні: діяти треба швид­ко, адже у них запланований від­починок на морі. „Якщо поста­вити бджіл на трійчастий нерв, все нормалізується, але дитині буде дуже боляче“, — попередив їх. Бджіл ставив батько. Дитина, звісно, наробила крику, але за­пальний процес — як рукою зня­ло», — розповідає отець Микола. Своїм дітям бджіл ставить про­філактично раз на рік: «Бджоли­ний укус діє так само, як вакци­на, — стимулює імунну систему, щоб та самотужки боролася з ві­русами».

Запитую настоятеля храму, чи доводилося йому відмовляти у допомозі. «Завжди кажу, аби людина перед тим висповіда­лася, очистила душу, але не всі дослухаються до поради. Якщо серце закрите до Божої благо­даті — ані бджола, ані жодні інші ліки не допоможуть», — переко­наний отець Микола. Розпові­дає, як до нього звернулися два пацієнти, які проходили лікуван­ня в онкоцентрі. У двох чоловіків були однакові діагнози, обидва проходили однакове лікування. Один вірив, що одужає, і пішов додому, а другий — не вірив і пі­шов на операцію…

Приїздили до священника по зцілення з далекої Амери­ки. «У США — не все так ідеаль­но, як у фільмах показують. Пер­ше, що лікарів цікавить, — яка у вас страховка. Якщо загрози життю немає, то випишуть пач­ку таблеток. Якщо не подіяло, наступного місяця випишуть ще одну», — переповідає почуте від заокеанських гостей мій спів­розмовник.

Цукру священник не вживає — замінює його медом. Спершу травневим, найсмачнішим, далі — липовим і медом з різнотрав’я. Восени — падевим, як його нази­вають у народі, або будяковим медом. Він трохи кислуватий на смак. Кожен із цих різновидів меду володіє унікальними ліку­вальними властивостями.

Порада від отця Миколи Гнатіва

Якщо болять суглоби, ві­зьміть три частини соку ріпи (наприклад, 300 г), дві части­ни меду (200 г) та одну части­ну спирту (100 г). Розтирайте цією сумішшю хворі суглоби — ефект буде кращим, ніж від дорогих медикаментів!

Фото авторки