Дністровських мідій возвеличили у камені

Село Оксанівка на Вінниччині мініатюрне — мешкає тут, біля українсько-молдовського кордону, всього 47 людей. Зате віднедавна воно стало знаменитим. А прославилося унікальним пам’ятником, якого немає ніде у нашій країні. Молоді львівські скульптори Наталія Лейкіна, Сергій Грицанюк та Василь Лев увічнили у білому ямпільському пісковику… річкових мідій (по-місцевому — скойок), що водяться у близькому Дністрі. Саме його водам повоєнне покоління оксанівців зобов’язане своїм життям.

У 1946−1947 роках в Окса­нівці (тоді вона називала­ся Флиминдою) та у бага­тьох інших селах Центральної, Східної та Південної України лютував голод — від недоїдан­ня люди пухнули, падали з ніг. Особливо тяжко було навесні, коли у селянських коморах не залишалося ні зернинки. Від смерті нещасних врятував… Дністер. Його води винесли на берег неймовірно велику кіль­кість молюсків-скойок. Висна­жені оксанівці збирали їх ці­лими мішками-відрами, тут же, на березі річки, розкла­дали вогонь, у казанках вари­ли цих черепашок, добували з мушель м’ясо, запивали його бульйоном з мідій — і так до зневірених поверталися жит­тєві сили.

Усе це на власні очі бачила, усе це пережила 93-річна жи­телька Оксанівки Ольга Харев­ська, якій односельці доручили відкрити пам’ятник. Ту драма­тичну повоєнну історію розпо­відала вона і львівським мит­цям. Почуте наштовхнуло їх на створення оригінальної ком­позиції — напіввідкритої муш­лі мідії-скойки, всередині якої, як у лоні матері, згорнуте кала­чиком немовля, що символізує життя. Під скульптурою напис: «Згадай, як на берег ріки зійшли дари Дністрових вод».

— Ця чудотворна подія не мо­гла залишити нас байдужими, — розповів кореспонденту «Висо­кого Замку» один з авторів цієї високохудожньої роботи Ва­силь Лев. — Місцеві люди не ві­рили, що із брили каменю може народитися такий пам’ятник. До нас підходив один тамтеш­ній чоловік і казав: «Як вам вда­лося передати те, про що мій ді­дусь розповідав?». Та й бабуся Оля, яка пережила голод, була вражена тим, що молоді люди захотіли увічнити цю подію. Ми всі глибоко пройнялися почу­тим, тому намагалися якнай­краще розкрити образ щедрих Дністрових вод, які подарували людям життя…

Пам’ятник львівські скуль­птори витесали за два тижні. Встановили його на централь­ній площі села під час україн­сько-молдовського етнофести­валю «Дністрові передзвони», який відбувається другий рік по­спіль.

Мальовничі краєвиди Окса­нівки, її легендарна історія, щедрість людей приваблюють сюди туристів. Цього року їх побувало у десять разів біль­ше, ніж живе людей у селі. Гос­ті приїжджали з Італії, Фран­ції, Хорватії, Болгарії, Іспанії, країн Південної Америки. Те­пер приїжджатиме ще більше — щоби глянути на пам’ятник річковим мідіям, рятівникам Оксанівки.

А мені пригадалася ще одна, така ж майже містична істо­рія. Вона — про іншого рятівни­ка українців у голодні роки, про капусту. Під час одного зі своїх журналістських відряджень до села Пісочної Миколаївського району на Львівщині я дізнався про незвичну місцеву тради­цію. У розпал весілля, близько опівночі, староста зупиняє за­баву і просить усіх гостей змо­вити «Отче наш» за… капусту. За розповідями старожилів, у давнину, коли затяжні сльота­ві дощі знищили весь урожай зернових, пісочнянців поряту­вав саме цей овоч. Тому його так величають.

А може, за прикладом окса­нівців, і у Пісочній захочуть по­ставити пам’ятник рятівниці свого села — капусті? Скуль­птор Василь Лев сказав нам: якщо така ідея виникне, вони разом з колегами готові її вті­лити.