Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Джунічі Ковака: «Це зробити можна і треба!»

Триває Японський проект в Україні

Вадим, хлопець з інвалідністю, живе з батьками на хуторі в Житомирській області. Одного дня ноги юнака перестали слухатися. «Не ходить і не ходитиме», — вирок вітчизняної медицини був суворим і невблаганним. Розпач батьків не передати словами. Далі шкільну програму хлопець опановував удома. Вчителі Піщаницької школи щодня приходили на домашні уроки.

Історія Вадима не залишила байдужим Джунічі Коваку, голову асоціації «Фонд безпеки продуктів харчування та життя» (м. Сайтама, Японія), керівника Японського проекту — громадської ініціативи, яка вже сьомий рік поспіль допомагає українцям долати наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Джунічі Ковака
Джунічі Ковака

Після досліджень стану здоров’я хлопця японці приділили серйозну увагу продуктам харчування, інтенсивно проводили традиційну японську терапію — точковий масаж шиацу. Допомогли ліками й вітамінами. Як результат, з 2015 року Вадим сам відвідує школу, будує плани на майбутнє.

Ця щаслива історія одна з багатьох, які зафіксували телевізійники ТРК «Альта» з Переяслава-Хмельницького на Київщині у відеорозповіді «Японський проект в Україні». Без сліз це дивитися неможливо.

Нині в Японському проекті беруть участь 12 шкіл із Житомирської, Київської та Полтавської областей. Спочатку це була волонтерська допомога пана Коваки деяким сім’ям «чорнобильців». Згодом кількість родин і шкіл збільшилася, долучилися до проекту вітчизняні лікарі, науковці, освітяни, журналісти. Ковака-сан багато років вивчає проблему безпечного харчування на радіоактивно забруднених територіях, що утворилися навколо аварійних АЕС.

«У квітні минули 33-ті роковини вибуху реактора в Чорнобильському районі. Нині перед країною постали інші виклики, тож на ділі проблемам «чорнобильців» не приділяється належної уваги на державному рівні, — каже Микола Лазарєв, доцент кафедри радіобіології та радіоекології Національного університету біоресурсів і природокористування України. — За три останні роки зникли структури, що відповідали за радіаційний стан поза 30-кілометровою зоною відчуження. А якщо людина не бореться з наслідками радіаційного зараження, то процес очищення природним шляхом відбувається дуже повільно. Радіонукліди (плутоній, цезій, стронцій та інші, накопичені в ґрунті) небезпечні для здоров’я. Наприклад, цезій остаточно розпадеться лише через 300 років, а ми заспокоїлись уже через 30…

Вчений Микола Лазарев (справа) і Джунічі Ковака на конференції в Києві
Вчений Микола Лазарев (справа) і Джунічі Ковака на конференції в Києві

На Поліссі ґрунти — бідні, не вистачає багатьох мікроелементів. Калій дуже близький за молекулярною структурою до цезію. Коли бракує калію, рослина починає всотувати цезій, а він радіоактивний. Так, разом з їжею, радіонукліди потрапляють в організм людини… Тому й важливо, щоб роз’ясненням, навчанням, захистом людей, які живуть на забруднених територіях, опікувалися не лише ініціативні, небайдужі люди, громадські організації, а й були потужні державні програми", — упевнений український вчений.

До Японського проекту нині залучено майже 3000 осіб. Найперше його ініціатори проводять анкетування школярів. У такий спосіб з’ясовують, чим харчуються діти, які болі й хронічні захворювання їм дошкуляють. «Нас найбільше цікавить стан здоров’я дітей, що мешкають на забруднених територіях і споживають місцеві продукти, часто вирощені на власному городі, — наголошує пан Ковака. — Важливо знати не тільки те, як впливають на організм дитини малі дози радіації, а й уміти захистити себе й дітей». Нерідко школярі нарікають на головні болі й ниючий біль у суглобах. Далі розпочинається робота з тими сім’ями, в яких діти мають проблеми зі здоров’ям. У раціоні місцеві продукти, зокрема м’ясо, молоко, річкову рибу, японці замінили екологічно чистими. Учасникам проекту також довелося відмовитися від споживання лісових ягід і грибів як найбільших накопичувачів радіоактивних елементів. Заборонено збирати в лісах дрова й топити печі цією деревиною — вона містить радіонукліди.

«Нині нормою є 100 бекерелів (Бк) на літр молока в тих селах, де працює Японський проект, — каже науковець Лазарєв. — У самій Японії показник вмісту радіонуклідів прагнуть довести до 1 Бк. Рівень забруднення радіонуклідами пасовищ у деяких українських селах доходить до 400 Бк/м. А внесення калійних міндобрив і сорбентів зводить рівень забруднення пасовищ майже до нуля».

Японський проект фінансував проведення заходів розкислення, очищення пасовищ, внесення добрив. Великій кількості сімей мешканців забруднених і відносно чистих територій систематично видають міндобрива для використання на присадибних ділянках.

«Ці заходи допомогли оздоровити школярів, — розповідає керівник Піщаницької школи Микола Слепенчук. — Факт підтверджують і медичні дослідження. У дітей зникають головні болі, учні менше втомлюються, не спостерігається загострення хронічних хворіб».

Директори шкіл низки районів Житомирської, Київської, Полтавської областей об’єднались у громадську організацію «Асоціація освітян за безпечне майбутнє». Вони проводять інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення, співпрацюють з вітчизняними вченими, які проводять дослідження вмісту радіонуклідів у сільгосппродукції, вирощеній на присадибних ділянках місцевих мешканців, налагоджують співпрацю з японською асоціацією «Фонд безпеки продуктів харчування та життя». «Найважливіше — спонукати людей, особливо дітей, переосмислити свій спосіб життя, об’єднати зусилля в боротьбі з невидимою радіацією, — наголошує голова асоціації освітян Микола Слепенчук. — Об'єднані територіальні громади теж зацікавилися результатами проекту й долучаються до роботи. Приміром, у Дівичківській ОТГ торік уже самостійно придбали міндобрива».

Люди мають більше знати про вплив радіації і заходи безпеки, дбати про власне здоров’я і здоров’я дітей. Частині переселенців із зони відчуження не сподобалося на новому місці, вони згодом повернулися до рідних осель. Зі слів доцента Миколи Лазарєва, нині понад 400 тисяч осіб проживають у 2-й зоні радіоактивного забруднення. Держава, згідно з чинним законодавством, не має права вкладати кошти в розвиток цих територій, бо це зона відселення. Люди живуть, а для них нічого не робиться… Будувати не можна, розвивати не можна. Громадськість не знає, яка ситуація насправді. На цих територіях має бути система профілактики негативного впливу внутрішньої радіації. Будь-який об’єкт повинен мати систему захисту людей на випадок нештатної ситуації, підвищення радіаційного фону. А ще науковці мають провести відповідні дослідження й дати експертний висновок, що на цих територіях безпечно робити. Нині, на жаль, будь-яка продукція, виготовлена чи вирощена на забруднених територіях, може потрапити на ринки.

У Японії після вибуху на АЕС «Фукусіма-1» так само утворилася зона радіоактивного забруднення. Цьогоріч делегація українських журналістів з активістами «Фонду безпеки продуктів харчування і життя» побувала на забруднених територіях. У зоні обов’язкового відселення людей і на Тихоокеанському узбережжі журналісти побачили, як зберігається на майданчиках зібраний у пластикові мішки заражений ґрунт. Його очищення може тривати багато років…

«Було дуже дивно бачити в цій зоні сучасну техніку — покинуту, забуту, що не властиво хазяйновитим і працелюбним японцям. Вони дуже акуратні, — ділиться враженнями від поїздки Людмила Мех, голова фонду «Журналістська ініціатива». — У сусідній з Фукусімою префектурі Тотіґі, приміром, вирощують полуницю. Певний час люди боялися її купувати і їсти. Виробники провели дослідження, довели, що їхня продукція цілком безпечна, в чому й ми особисто мали змогу пересвідчитися.

А ще ми зустрілися з переселенцями в містечку Коріяма, які мешкають у гарних квартирах, у добробуті. Проте вони ностальгують, навіть написали свій гімн і співають його, плачучи за втраченими домівками… Я працювала свого часу в Макарові редактором газети й добре пам’ятаю: семи тисячам переселенців з Чорнобильської зони офіційно було надано в районі (до жовтня 1986 року) нові будинки або квартири. З усієї України на цих об’єктах працювали будівельники. А поліщуки мріяли повернутися додому… Переселенцям у Японії дають можливість щорік на кілька годин приїздити до своїх залишених помешкань. Самоселів там немає. Зона охороняється".

«Зробити можна і треба набагато більше», — вважає Ковака-сан. Щороку він з однодумцями не тільки відвідує Україну, а й запрошує з лекціями до Японії українських науковців, лікарів, вчителів, журналістів, громадських активістів. Учасники проекту з обох країн упевнені: проблеми, зумовлені радіаційним забрудненням довкілля, не можна замовчувати, треба протистояти міграції радіонуклідів, популяризувати ідеї радіаційної безпеки та здорового харчування.

Після перебування в столиці японські гості відвідали школи в населених пунктах Київщини, Овруцького й Народицького районів Житомирщини, а 23 жовтня в Києві зустрілися з керівництвом Центрального комітету Профспілки працівників атомної енергетики і промисловості України. Отже, робота за програмою Японського проекту триває. Далі буде.

Марія Веремчук, спеціально для «Високого Замку»

Київ — Львів

Фото Сергія Шевченка

Схожі новини