«Бабусю, я знайшла сумку. Там багато грошей»

11-річна школярка з Трускавця Андріана Дзюбайло знайшла біля свого будинку, на старих кріслах, сумку. Зазирнула всередину і очам не повірила. Там були документи і 150 тисяч гривень! Сумку з усім вмістом школярка разом з бабусею повернули власнику. Андріана займається вільною боротьбою. Коли про цей випадок дізналися в обласному відділенні Національного олімпійського комітету України, то нагородили дівчинку Кубком гідності.

80-річна бабця Андріани, Ган­на Омелянівна, розповіла жур­налісту «ВЗ», що батьки Андрі­ани розлучені. Мама дівчинки поїхала до Польщі на заробіт­ки. Раніше працювала у місце­вій лікарні, але зарплата була невеликою… У Польщі влашту­валася на завод. Старша се­стра Андріани навчається в Іва­но-Франківську на юриста. Тож дівчинку бабуся виховує сама. «Андріана уже два роки займа­ється боротьбою, — розповідає про внучку бабуся. — У неї є зо­лоті медалі, грамоти. Спорт їй дуже подобається».

Розпитую пані Ганну про цю історію з грошима.

«Це було ще у лютому. У той день сильний сніг падав. Андрі­ана йшла з тренувань. На вули­ці вже було темно, — згадує Ганна Вірт. — Під під’їздом у нас є ста­рі крісла. Вона підійшла, присіла, хотіла взяти сніг у руку. І поба­чила сумку. Сніг її трохи притру­сив… Сумка була чималенькою. Вона прийшла до хати. Я саме терла і пекла пляцки. Відчиняю двері і кажу: «Давай заходь, бо пляцки підгорять». Бачу, щось не те з дитиною. Якась схвильова­на. «Що таке?» — питаю. А вона: «Бабусю, я знайшла сумку». «Де?» — питаю. «Під під’їздом. Там багато грошей». Ми подиви­лися. Там були документи: пра­ва, паспорт, банківська картка. Ми цю людину знали — це наш су­сід. Внучка каже: «Бабусю, я бо­юся». Я кажу: «Не бійся. Підемо до нього і все віддамо».

«Ми йдемо до сусіда, дзвони­мо у двері і питаємо: «Це ваша сумка?» — розповідає пані Ган­на. — Андріана тримає її під пах­вою. Вона витягає і йому віддає. Я йому кажу: «Ти собі сидиш спо­кійно і навіть не хвилюєшся, що в тебе така пропажа!» (У сумці були євро, долари, злоті, гривні. — Авт.).

«Там всі твої документи». Він: «Йо-йой, тьотя Аня, йо-йой». За голову тримається. Як у дурмані! Я йому кажу: «Ти за­спокойся. Добре, що Андріана знайшла і тобі віддає». Дитина віддала йому в руки. Ще його запитала, чи чогось не бракує? А він дитині навіть жодної копій­ки не дав". «Навіть шоколадки не купив?» — дивуюсь. «Ні. Нічо­го не купив!» — каже бабуся. «А хоч дякую сказав?». «Дякую Ан­дріані сказав».

Бабуся не хоче називати ім’я «героя». Каже, йому за сорок. Сім’ї не має. Працює таксистом. Зранку завжди кудись їде маши­ною. «Якби ми сумку потримали до ранку, думаю, тоді він би до­бре почухався…».

«Ми з Андріаною колись зна­йшли біля нової піцерії дорогий телефон. Зайшли до піцерії. По­казали цей телефон працівниці. А вона каже: «Дайте сюди. Це мого брата». Я кажу: «Ні. Ми від­дамо його власнику». Вона ко­мусь передзвонила. Виявля­ється, чоловік вантажив меблі і крісла, і телефон у нього випав. Ми залишили свій номер. Чоло­вік нам передзвонив. То він так Андріану обняв, ще й поцілував. Дав їй 150 грн. Каже: «Будеш на морозиво мати. Щоб тобі со­лодко було».