Ту стань! Навчитися тримати спис і виспатися у наметі…

Лунає середньовічна музика, навколо — намети, біля яких люди у середньовічному вбранні варять їжу, латають одяг, заплітають один одному коси та займаються іншими побутовими справами. Неподалік кружляють вершники на конях, а лицарі готуються до поєдинку. Кортить протерти очі, адже не віриться: невже я й справді потрапила у середньовічне місто, епоху розвитку Української держави — Київської Русі?

Найбільший фестиваль історичної реконструкції «ТуСтань!» щороку проводять у с. Урич Сколівського району, на території живописного історико-культурного заповідника «Тустань». Тож більшість реконструкторів почуваються тут, мов удома. А гості фестивалю жартують, що здійснилася їхня мрія — скористатися машиною часу. Три дні поспіль можна милуватися унікальною пам’яткою історії, археології, архітектури та природи, розташованою у лісі, аналогів якої немає у світі. На згадку про середньовічну наскельну фортецю-град і митницю IX-XVI століть залишився лише мальовничий комплекс скель. Будівничі, споруджуючи дерев’яну фортецю, довбали в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Хоч дерева давно немає, сліди залишилися.

Щороку місто оживає й веде такий самий спосіб життя, як і багато століть тому. Протягом трьох днів гості з усієї України спостерігали за лицарськими поєдинками, кінними турнірами, лазерним шоу і навіть нічним штурмом фортеці! Також усі мали змогу взяти участь у майстер-класах з автентичних ремесел — гончарства, ковальства, танців… Цього року (це вже тринадцятий фестиваль) працювала також школа лицарства і Дитяча Фортеця з забавами, танцями, постановками… Малята пробували себе у ролі археологів: робили розкопки у спеціально облаштованій пісочниці, а знахідки забирали додому як сувеніри.

Неподалік розташувалася так звана локація віртуальної реальності: гості мали змогу політати над фортецею. Підрозділ одної з українських компаній розробив додаток доповненої реальності Tustan AR, який показує, як виглядала дерев’яна фортеця Тустань. Зараз додаток доступний у режимі реального часу на місці пам’ятки за будь-яких погодних умов. Зображення можна побачити дистанційно, завантаживши безкоштовний додаток на смартфоні. Тому відвідувачі охоче роблять селфі на тлі фортеці, якої вже немає.

Особливою «родзинкою» став ярмарок, на якому можна було придбати середньовічні прикраси, мініатюрні копії зброї, автентичні страви та вбрання. До речі, такої кількості розкішних строїв ручної роботи мені бачити ще не доводилося! У вбранні наших пращурів приїхали не лише реконструктори та учасники фестивалю, а й більшість відвідувачів. Тож у сучасних джинсах та футболках ми виглядали, мов прибульці з майбутнього…

Відтворення моделей реконструйованого одягу, страв, зброї й навіть наметів, у яких мешкають учасники та усі охочі, — результат копіткої та довготривалої праці реконструкторів. Інформацію здобувають у музеях, стародруках, завдяки розкопкам і старовинним колекціям…

Життя пращурів не лише можна було побачити на власні очі, а й почути багато цікавого на лекціях, що проходили на так званій духовній території, — у лісі. Історик Леонтій Войтович розвінчав розповсюджений у літературі міф про те, що середньовічні бої тривали від ранку до ночі. Насправді, несучи на собі 25 кг заліза, навіть наймогутніші чоловіки виснажувалися надто швидко. Тож поєдинок тривав декілька хвилин: після цього воїни потребували відпочинку. Сучасні представники школи лицарства на фестивалі чинили так само: обливаючись потом, лежали на траві.

Не дивно, адже у 28-градусну спеку вдягати на себе металеву амуніцію та ще й боротися — справа непроста. До речі, комплект лицарських обладунків у середні віки коштував, як 42 корови. Він обов’язково мав пасувати до фігури, яка з часом зазнавала змін. Як наслідок, доводилося купувати нові. Тож армія зазнавала величезних затрат, відповідно, війська наших пращурів не були численними, як часто описують у літературі.

Зате більшість лицарів, як, наприклад, князь Лев, практично увесь свій вік не злазили з коня.

Тривалість життя — питання спірне для істориків. Це було справою везіння! Достеменно відомо, що середньовічні монахи та правителі (які також брали активну участь у боях) жили й понад 80 років. А от середній вік жінки нерідко становив 20−25 років, оскільки 40% породіль помирали під час пологів внаслідок втрати або зараження крові.

Високою була й дитяча смертність. Тільки якщо маля доживало до 8 років — це означало, що має шанс вирости. Зважаючи на це, саме у такому віці хлопчиків приймали до школи лицарства.

Військові лікарі користувалися неабиякою популярністю. Більшість їхнього часу минала на полі бою, там же проводили операції, часто — ампутації, ставили дерев’яні протези… Як анестезію використовували трави — чорну белену, беладонну… У складніших випадках хворому пропонували опіум.

У мирний час роль лікаря міг виконувати навіть цирульник. Відомі випадки, коли перукарі виривали зуби й навіть робили серйозні операції. У хроніках також зафіксована історія про те, що м’ясник попросив дозволу зробити своїй дружині кесарів розтин. Йому дозволили, і все минуло успішно!

Медики часто призначали пацієнтам дієти. Вважали, що воду пити шкідливо. Замість неї втамовували спрагу пивом та вином. Не рекомендували вживати багато солі, а от цукром намагалися лікувати чимало недуг, особливо — зуби. Цікаво, що представники вищої ланки суспільства рано залишалися без зубів та мали з ними чимало проблем. А все тому, що вживали солодку та тверду їжу, повністю обмежували себе в овочах і фруктах. Бідняки змушені були «налягали» на рослинні харчі та овес, тому з зубами у них було усе гаразд.

Скуштувати середньовічні страви можна не лише на ярмарку, а й біля наметів, у яких протягом фестивальних днів живуть реконструктори. Представник клубного об’єднання «Княжа доба» Олексій Вишневський, попри основні професії фізика та «айтішника», вже два роки «працює» лицарем. Середньовічний спосіб життя провадить разом із дружиною — перекладачем з перської мови. Цього року вперше взяли зі собою у намет донечок — 8-річну Ліду та 6-річну Терезу. Уся сім’я вбрана та зачесана по-середньовічному. Готують їжу у казанах, з задоволенням сплять на свіжому повітрі. Навіть не віриться, що протягом року живуть у сучасній багатоповерхівці спального району Львова! Спека та відсутність усіх благ цивілізації, до яких звикли, — не лякають. Вважають, саме так зможуть відтворити, зберегти і передати дітям високу культуру т, а багату історію Київської Русі.

Фото Галини Плісової