Спалила будинок зятя

Вона зайшла у альтанку, що стояла метрів за десять від будинку, і звідти спокійно спостерігала, як вогонь жадібно й безжалісно «зжирає» добротну двоповерхову хату її зятя. Не пошкодувала бензину, тож дерев’яна хата швидко спалахнула, як коробка сірників. Чи розуміла жінка, якої біди накоїла? Коли дивилася на вогонь, була певна, що зробила все правильно.

Ця майже шекспірівська трагедія розігралася в одному з карпатських сіл Сколівського району, що на Львівщині. А все почалося з цілком банальної історії: чоловік, що мав дружину і дитину, закохався у сусідку. За збігом обставин, коханка звалась так само, як і жінка, а ще від першого шлюбу мала сина, який ходив в один клас зі сином свого коханого. Сам чоловік — місцевий, а ось жінка — родом із Турківського району, працює у селі фельдшером. Звісно, жили у його хаті.

Коли спалахнуло кохання до сусідки, зажадав розлучення і сказав дружині, щоб шукала собі іншу хату, а у цій буде жити з новою пасією. По суті, вигнав на вулицю. Оскільки жінка у селі чужинка, родини не має, змушена була тулитися по сусідах.

Спочатку жила в одних, потім в інших, а згодом оселилася у старій закинутій хаті, майже не придатній для нормального життя.

У селі зрадженій жінці співчували, радили їй боротися. Люди казали їй, що, за законом, цілком має право на частину будинку, де жила з чоловіком, де народився і виховувався їхній спільний син. Та й сама розуміла, що жити у напіврозваленій хаті, де немає навіть печі, а між кімнатами відсутні двері, неможливо. Почала писати скарги в управління соціального захисту, подала позов до суду. І суд виграла, суддя прийняв рішення, що разом зі сином має законне право на частину будинку, в якому її колишній щасливо живе з новою сім’єю (поки тривала судова тяганина, нова дружина встигла народити йому дитину, а тепер знову вагітна).

З рішенням суду на руках та з державними виконавцями прийшла у колишню оселю. Колишній чоловік мусив дати їй ключі від хати. Що потім було між «конфліктуючими сторонами», можна лише уявити, кажуть, доходило до бійок. Пристрасті так розгорілися, що якоюсь бідою то мало скінчитися.

Того вечора в хаті нікого не було. Перша жінка напередодні перевезла у кімнату, яка їй належить згідно з рішенням суду, якісь свої речі, господар із новою дружиною десь пішли, їхню дитину теща забрала до свого будинку. А сама взяла каністру з бензином і пішла палити ту злощасну хату. «Так не дістанься ти нікому!» — можливо, саме такі думки вирували в її голові, коли взялася за сірники. Кажуть, коли сусіди побачили, що горить будинок, хотіли гасити, але жінка їх не підпускала. Казала, мовляв, не буде хати, не буде за що сваритися…

Утім, чим насправді керувалася, тепер мусить пояснювати поліції, яка за цим фактом порушила кримінальну справу. А ось що казала зятеві та доньці, можна тільки здогадуватися, бо вогонь знищив не лише їхні особисті речі, а й документи та гроші, які тримали на чорний день.

Тепер погорільці змушені житии під одним дахом з винуватицею своїх бід, бо свого даху, «дякуючи» їй, позбулися. А в цій хаті ще живе друга донька з чоловіком…

Село досі не може оговтатись від шоку. Ніхто не сподівався, що жінка, яку всі вважали цілком адекватною, здатна таке вчудити. До речі, незадовго до цієї трагедії у селі хтось підпалив дві стайні. Палія не знайшли. Тепер люди думають, чи усі ці події між собою не пов’язані?