«Великдень — свято радості: його треба пережити у мирі, і не робити нікому кривди»

З усіх великих празників церковного року найдавніший, найбільш урочистий і радісний — це Великдень. Чому свято вважають найважливішим? Бо у цей Великий день на землі запанувала радість з приводу перемоги Божого Сина над смертю.

Великодній привіт «Христос Воскрес!» перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народові впродовж цілого пасхального часу. Напередодні Воскресіння Господнього журналіст «ВЗ» попросила єпископа-помічника Львівської архієпархії УГКЦ Преосвященного владику Володимира розповісти про традиції святкування християн.

— Владико Володимире, дехто вважає, що Пасха полягає у тому, щоб посвятити у храмі паску, потім її з’їсти у родинному колі. Що насправді для віруючої людини означає це свято?

— Великдень — це відповідь Бога на Страсну п’ятницю. Пасха — найбільше свято для християн. Однак завжди існує небезпека бачити істотні і другорядні речі. Людина у святі часто бачить другорядні речі — піти до церкви, посвятити паску, віра цієї людини може бути на цьому закінчена на цілий рік.

Від кожного з нас залежить, чи той Великдень буде моїм особистим. Чи я сприймаю Господа до мого серця? Він воскрес, і тим самим відкрив мені дорогу до вічної радості. Навіть не усвідомлюємо, який глибокий зміст мають Богослуження Страсного тижня, а особливо у Страсну суботу. У центрі богослов’я Суботи стоїть подія зішестя Ісуса Христа до Аду. Адом вважалося царство смерті, темряви, де був праведний народ, починаючи від Адама. І це не було пекло, це був саме Ад. Люди, які там перебували, не могли бачити Бога. Ісус Христос у момент своєї Пасхальної події подав Адамові руку і забрав його з того Аду. Тобто люди з Аду були визволені, і, за словами деяких богословів, Ад тоді перетворився у пекло.

— Римо-католики уже кілька днів веселяться і вітають одне одного з Воскресінням Господнім. Ми ще тільки готуємося до цього величного свята. Чи настане такий час, коли християни усього світу об’єднаються і будуть святкувати великі події спільно?

— Ми всі прагнемо цієї єдності. Мабуть, зараз буде багато наукових дискусій щодо правильності календарясить бути єдність у лоні християнства. Це буде довга дорога, можливо, болюча, але ця дорога провадитиме усіх нас до чогось спільного.

— Люди вітають одне одного словами «Христос Воскрес!». Однак то тут, то там чути, як бахкають петарди чи ще якісь інші вибухові «стрілялки». Чи потрібна така народна традиція для святкування Великодня?

— Народні традиції нас повин ні провадити до певної мети. Маємо гаївки, в яких є народний фольклор з головним мотивом весни як пробудження до життя.

Яка мета цієї стрілянини? Християнство з цією традицією не має нічого спільного, та й ця стрілянина несе у собі велику небезпеку. Скільки щороку на Великдень саме через це стається нещасних випадків! У нашій країні і так достатньо стрілянини на сході. Окрім того, що ці, на перший погляд, забавки є небезпечні, вони ще й витягають з людських гаманців чималі кошти. Доброю традицією на Великдень є дзвонити у дзвони. Дзвін сповіщає пасхальну радість. Від Страсної п’ятниці дзвони мовчать. Оживають на Пасхальній утрені, сповіщаючи людям радісну вістку Воскресіння Христового.

— Які ще є традиції, яких християнам варто дотримуватися на Великодні свята?

— Найбільша традиція, якої я би хотів, щоб усі дотримувалися, це прийняти на Великдень Святе причастя. Мрію, щоб це стало святою традицією. Ще одна традиція, від якої я би просив відмовитися. Дехто вважає, якщо настав Великдень, можна випити забагато алкоголю. Є люди, які свідомо цілий піст не п’ють. Значить, можуть не пити. А вже на Пасху дають собі волю. І яка тут логіка: Христос Воскрес, а людина впала?! Суть нашого християнського свята — чи то Різдва, чи Великодня — полягає у зустрічі з родиною вдома і відвідування тих на цвинтарі, хто відійшов.

— До традицій належить і Обливаний понеділок. Традиція обливатися переходить межу.

— Який сенс у тому обливанні? Єдина відповідь — зробити людині кривду. Хтось святково одягнутий іде до храму чи в гості, а інший виливає на нього відро води. Якщо хтось хоче себе облити — має на це право. Але інших людей без їхньої згоди обливати не можна! Обливання не має нічого спільного з християнською вірою.

Великдень — свято великої радості. І його треба пережити у мирі, а не у поганому настрої, бо хтось зробив кривду.

— На Великдень прийнято відвідувати місце вічного спочинку рідних. Дехто вважає, що не варто цього робити на саму Пасху.

— На цвинтар можна ходити щодня. Не обов’язково чекати Великодня. Великі християнські свята — це свято усієї родини, коли за одним столом збираються найрідніші. Можливо, проблеми наших родин — культура спільного обіду у неділю і великі свята. Це треба відродити, бо це нас об’єднує. А до тих, кого вже нема за цим святковим столом, треба піти і помолитися за їхні душі, відвідати їхні могили.

— Не раз бачила на кладовищі, що священик молиться і окроплює свяченою водою лише ту могилу, біля якої стоять рідні. А там, де вже нікого нема, навіть не зупиняється.

— Найважливіше, що за всіх треба помолитися. Це є спільна молитва парафіяльної спільноти за всіх, хто спочиває на цьому кладовищі. Якщо священик йде кропити могили і бачить, що на ній є хрест, значить, тут похований християнин, і таку могилу треба покропити. Навіть якщо біля неї ніхто не стоїть.

— Церква просить не купувати штучних квітів і не нести їх на кладовища. Мовляв, люди підтримують тих, хто хоче заробити.

— Тут не варто схилятися лише до сфери бізнесу. Бізнес може себе перекваліфікувати на вінки з живими квітами і гарними композиціями. Треба зважати на екологію. Бо штучні квіти і вінки через певний проміжок часу треба викидати. А куди? Їх неможливо спалити. Вони не перегнивають. Тому Церква і закликала відмовитися від прикрашання могил штучними квітами.