«Бориса Годунова» зрозуміли не всі…

Вистави всесвітньо відомого литовського режисера Еймунтаса Някрошюса — це завжди подія. До Львова Литовський національний театр привіз провокаційну та відверту інтерпретацію відомої п'єси «Борис Годунов» Олександра Пушкіна у постановці цього режисера.

Еймунтас Някрошюс переосмислює відому історію, щоб показати справжнє обличчя сучасної Росії. Мало хто знає, що відразу після написання п'єса мала складну долю, адже пройшла жорстку цензуру, і цар Микола І заборонив її. Такої жорстокої критики не зазнавав жоден твір Пушкіна. Було зрозуміло, про що саме написав поет: революційні настрої не викликали захоплення у влади, а «бунт черни России был не нужен» як тоді, так і тепер. Вся влада у руках царя, і крапка. Все решта — смерть.

Вистава «Борис Годунов» розкриває всю суть російської державності: «Прокляте плем’я!» (слова з фіналу п'єси). Переосмислення п'єси Олександра Пушкіна відомим режисером Еймунтасом Някрошюсом — крок сміливий і провокативний.

У цій виставі показана духовна смерть всієї російської нації, починаючи від царя і закінчуючи останнім невільним селянином. Тема відповідальності дітей за вчинки батьків є яскравою крапкою історії протистояння недоцаря та самозванця за престол. Проблематика — стосунки царя та народу, чим не проекція на сучасність?

Це натяк на бунт, який так потрібний «великій і могутній державі», що загрузла у моральній та політичній кризі. Провокація для народу, що боїться підняти руку на «государя». Самого ж «государя» з'їдає те, що на його руках кров: він не просто вбив спадкоємця трону, він підняв руку на невинну дитину. Найцікавіше, що фінал сам по собі страшний, адже одну владу замінила інша — ще більш злочинна та корумпована.

Борис Годунов гине від рук тих, хто привів його на трон. Якщо ті, хто виклав за квитки на виставу від 150 гривень, сподівалися побачити традиційну сценографію і костюми в дусі ХVІІ століття (а саме у 1603−1604 роках розгортаються події, описані в п'єсі), то вони були або розчаровані, або заскочені тим, що актори грали виставу в сучасних темних костюмах, а центральним елементом декорацій були вузькі сходи — як символ сходження на вершину влади, а потім і падіння з неї. Якщо зважити ще й на той факт, що виставу затримали більш ніж на годину (чекали актора, який прилетів до Львова із запізненням через затримання рейсу), перед виставою потрібно було взяти навушники, аби слухати переклад з литовської, а саме дійство тривало три з половиною години, то логічно, що після першої дії ряди в глядацькій залі дещо поріділи.

Але ті, хто досидів до кінця, довго аплодували і кричали «браво!»…