Як у комісійних магазинах «наварюють» надкомісію

Якщо придбання обновок спустошує сімейний бюджет, зекономити допоможе комісійний магазин. Там на перший погляд смішні ціни, значно нижчі, ніж на ринках та в магазинах. Та ніхто не здогадується, що твориться по той бік прилавка, які підводні течії криються за комісійною комерцією... Суть роботи комісійного – максимально занизити початкову вартість речі, аби потім нажитися на націнці щонайменше вдвічі-втричі.

журналіст “ВЗ” теж спробувала продати у комісійному магазині шубу-жилетку з лисиці зі шкіряними “боками”. Торік її придбала на “Південному” за шість тисяч гривень. Оскільки були потрібні гроші, а шубка стала трохи затісна, вирішила зателефонувати знайомій, яка має мережу комісійних. Жінка мені відмовила, бо не торгує елітним товаром. Порадила інший комісійний. Телефоную туди. На другому кінці дроту мені сказали приносити товар у середу (прийомний день). З собою потрібно мати паспорт. “Спочатку глянемо на стан вашої шубки і “на око” скажемо, чи вона вартує тих грошей, на які ви розраховуєте”, – сказала адміністратор.

Приношу товар. Черг до оцінника не було. Працівниця переглянула кожен сантиметр шубки, чи бува немає дефектів хутра. Особливо приглядалася до стану шкіряних вставок. “За скільки ви її купували?” – запитала. Відповіла, що за шість тисяч гривень і хочу відбити цю суму. “Не вийде! – відповіла працівник комісійного. – Порахуймо на калькуляторі. Якщо до шести тисяч додати 80% націнки, то товар вийде близько десяти тисяч. Хто за таку ціну у нас купить вашу жилетку?”. Я остовпіла: “Зачекайте, чому аж 80% націнки? Телефоном ви мені сказали, що ставите націнку 50-70%, а тут аж 80%. І на вашому сайті не пишуть про таку “драконівську” націнку...”. Оцінниця закладу змінила риторику: “Добре, ставимо націнку 70%. Все одно вийде дорого. У комісійному людина має придбати річ дешевшу, ніж на ринку. От завтра прийде клієнт і захоче вашу шубку за три тисячі. Клієнти не лохи. Побачать у нас цю шубку за сім тисяч і запитають, чому на “Південному” вона коштує дешевше. Оцінюю вашу шубу у три тисячі гривень. Якщо її ніхто не купить – за два місяці заберете”. Вирішила поторгуватися. “Добре, давайте за три з половиною тисячі, – сказала працівниця комісійного. – Відіб’єте якусь частинку суми, за яку придбали річ. Зрозумійте, мусимо занизити початкову ціну, аби зробити таку націнку, яка нам зручна. Порахуйте наші витрати – податки, оренда, зарплата... Плюс клієнт просить якусь знижку”.

Я запитала про відсоток для продавця магазину, який продає річ. Працівниця сказала, що це 3%. Озвучила ще один нюанс. Якщо раптом я вирішу забрати шубку раніше, ніж за два місяці, то мене оштрафують – 0,5% від стартової ціни товару за кожен день його перебування у магазині. Підписую документи та накладну. Якщо товар продадуть, оцінниця обіцяла мені зателефонувати.

Коли виходила з кабінету оцінювача товару, вирішила поцікавитися, за скільки можна придбати там шуби. Коротка норкова шубка (у стилі куртки) – 8 тисяч гривень, довша – 10-12 тисяч... Шуби з лисиці – плюс-мінус 7 тисяч. У продажу є чимало брендових сумочок (Furla, Michael Kors, Dolce & Gabbana, Chanel) – плюс-мінус 3,5 тисячі гривень. Брендові сумки, які мають “заховані” дрібні дефекти, можна придбати і за дві тисячі гривень...

...Через місяць отримую з магазину повідомлення, що мою шубу продано. Просять прийти по гроші (з собою потрібно мати накладну). “Випав сніг, вдарили морози, вашу шубу вдалося продати”, – сказала комісіонер. Запитала, за скільки все ж її продали. “Вибачте, не можемо вам цього сказати, – відповіли мені в магазині. – Це вже наша справа, а не ваша... Ви отримаєте своїх 3,5 тисячі гривень”.