Вони прожили разом лише чотири місяці...

«Дорогі друзі, хочу подякувати щиро вам за те, що ви розділили з нами цей біль, втрату прекрасної, світлої, щирої людини. Всі, хто були поруч, та ті, які молилися та тужили разом з нами. Знаю, як вас було багато, коли ми проводжали мого коханого чоловіка в останню путь, — написала на своїй сторінці у соцмережах дружина загиблого капітана Маріса Камінського, Яна. — В очі не могла вам дивитись, адже очей від коханого не могла відірвати. Низький уклін, схиляю голову, моєму серцю немає спокою, нікому у світі не бажаю пережити цей біль...». Яна носить під серцем дитину. Після звістки про загибель коханого чоловіка жінка потрапила до лікарні. Дякувати Богу, загрози життю і здоров’ю матері і дитини немає.

27-річний Маріс Камінський загинув 3 лютого під Авдіївкою. Боєць родом з Ківерців Волинської області. Випуск­ник Національної академії сухопутних військ та ліцею імені Героїв Крут. Військовий 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Генерал Павло Ткачук написав на своїй сторінці у “Фейсбуці”: “З перших днів антитерористичної операції Маріс виконував бойові завдання на сході України. Учасник героїчної оборони Луганського аеропорту, загинув від обстрілу, які здійснювали російсько-терористичні війська із заборонених Мінськими домовленостями «Градів». Ще одне молоде життя покладено за нашу землю. Ще один офіцер віддав найдорожче, що у нього було, за нас із вами...”.

“Людина виважена, зі стійким характером, користувався великим авторитетом серед курсантів, Маріс Айдинович був завжди підтягнутим, веселим, не займався підлабузництвом, був інструктором у молодших курсів, — написав у соцмережах волонтер Ян Осока. — Був уособленням справжнього офіцера, дуже відповідальним, наполегливим та відданим своїй професії.

Захоплювався спортом, любив карате. У компанії він знав, як розвеселити, був чудовим співрозмовником. Маріс був й вірним другом — ніколи не виказував байдужість і завжди намагався усім допомогти: кому ділом, кому словом”.

“Маріс... Ти своїм життям та вчинками показав, що немає більшої любові за ту, коли хтось життя своє віддає за ближніх своїх, — поділився своїми спогадами про “атовця” отець Степан Сус. — Ти завжди дарував нам усмішку, пам’ятаю нашу крайню розмову! Нехай береже тебе Господь, ми тебе не забудемо! Ти наш!”.

“Хочу вас щиро попросити, заради пам’яті мого чоловіка, помолитися за його дитя, яке під моїм серцем. Малюк тужить за татом і хоче жити, — написала Яна Камінська у своєму зверненні. — Люди, цінуйте кожну прожиту мить. Біда ходить так близько. Робіть щасливими одне одного, адже ви не знаєте, можливо, будь-який вчинок може бути крайнім у вашому житті! З моїм коханим ми знайомі два роки, і я сміливо можу сказати, що ми пізнали щастя. Нехай моє з чоловіком сімейне життя було чотири місяці. Нехай воно таке коротке, але це найсолодші роки мого життя, проведені разом з ним.

Він не хотів від нас іти, але віддав своє життя за нас, щоб нарешті настав мир в нашій Україні. Молю Бога, щоб ця війна, яка зруйнувала сотні доль, закінчилася, щоб батьки, брати, сестри та діти ніколи не ховали своїх хлопців. Всім кричу: «Я не вдова! Я — кохана дружина героя Камінського Маріса Айдиновича. Герої не вмирають»…