Перед тим, як грати на трембіті, у неї заливають горілку або гаряче молоко

У першу неділю вересня на Рахівщині урочисто святкують повернення овець з полонин. І цього року на “Гуцульську бринзу” з’їхалося море народу. Cвято перетворилося на колоритний фольклорний фестиваль, що представляє багатонаціональну культуру Закарпаття. На горі Буркут «представництва» сіл змагалися, чия територія, ґражда чи то колиба будуть найкращими. Гуцульські килими, ліжники, скатертини, рушники та взірці старого горянського одягу й предметів побуту, гостинні гуцули в автентичних народних строях та народні оркестри з традиційними інструментами — свято було яскравим. І смачним — кожне село презентувало по кільканадцять «бабусиних» страв із бринзою.

Поруч із вишивками, ліжниками й смачною бринзою на фестивалі була представлена трембіта. На щастя, вона ще не стала музейним експонатом.

Здавна з допомогою трембіти горяни сповіщали сусідні села про важливі події: весілля чи народження дитини, наближення колядників чи похорон. Навесні звук трембіти досі сповіщає про початок вигону овець на полонину, а восени - про повернення додому. Жартують, що колись трембіта виконувала роль мобільного телефону.

У Карпатах досі живуть родини, які з діда-прадіда займаються виготовленням трембіт. Це — сакральне мистецтво. На фестивалі «Гуцульська бринза», проходячи рядами, де свої роботи виставили на продаж народні умільці, побачила немолоду пару у гуцульських строях, яка пропонувала трембіти.

- Я не належу до потомственних майстрів. Усе своє життя столярую — роблю вікна, двері, - каже 62-річний Іван Гринюк. — 20 років тому зробив першу у житті трембіту.

- Самі граєте на цьому інструменті?

- Аякже! Колись грав по весіллях на цимбалах, сопілці, грав в оркестрі лісокомбінату…

- Скільки часу витрачаєте, щоб зробити одну трембіту?

- Багато. Треба підібрати матеріал, щоб смерека була суха і не мала жодного сучка. На саму роботу може піти півтора-два місяці.

- Йдете до лісу і шукаєте, яке б дерево підійшло?

- Колись давно трембіту виготовляли тільки з розколеного блискавкою «громового дерева». Його спилювали, розколювали і витримували упродовж кількох років на­дворі — на вітрі, на дощі, на сонці й снігопаді, на морозі… Зараз ніхто не йде шукати розколене блискавкою дерево. Купую смерекову дошку. Найкращі відкладаю відразу для музичних інструментів, з інших роблю вікна й двері.

- Маєте попередні замовлення?

- До мене приходять сільські люди і приїжджають туристи не лише з України, а й з-за кордону. Мої трембіти є в Америці, Німеччині, Чехії…

- Скільки просите за одну трембіту?

- Як і колись, 100 доларів.

За словами Івана Гринюка, ідеальна трембіта не може бути коротшою від трьох метрів.

3 метри 20 сантиметрів — класична трембіта, і звук її доноситься на віддаль понад 10 кілометрів. Зі стовбура смереки витесують довгу палицю. Та палиця має добре висохнути. Її розрізають вздовж і видовбують - «вишкіблюють шкіблем» - в обох половинках рівчак. Трембіта дзвенітиме краще, коли має тонкі стінки. Але тоді треба обережно з нею поводитися, бо й зламати тонку трембіту простіше. Для зручності роблять складані трембіти. Щоб половинки інструмента трималися між собою — їх стуляють докупи і обкручують берестою. Для цього треба знайти добру березу з гладкою корою. Не стару і не дуже молоду. Перед тим, як грати, в отвір інструмента заливають рідину — горілку або гаряче молоко, тільки не воду.

- Бачу, справді складно виготовити трембіту. Діти допомагають?

- У мене п’ятеро доньок. А трембіта, як і жінка, потребує чоловічих рук. Допомагає дружина, бо займається господаркою, пильнує корову й свиней. Іноді зяті, але й вони не дуже мають на це час. Коли роблю музичні інструменти, мене ніхто не відволікає...

Редакція газети “Високий Замок” дякує турфірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.

Галина ЯРЕМА. Закарпатська область