«На весіллі Софійки я хвилювалася, як при захисті дисертації»

На одну завидну наречену у Львівській міській раді стало менше. Софія Семчишин, донька екс-депутата Верховної Ради Ірини Фаріон, вийшла заміж. Її обранцем став випускник університету “Львівська політехніка” Василь Особа.

Софійка і Василько, як його ніжно називає новоспечена теща Ірина Фаріон, познайомилися чотири з половиною роки тому на вічі біля пам’ятника Тарасові Шевченку.

— Їх звела “Свобода”, - каже Ірина Дмитрівна. - Наш Василько - “свободівець”, був помічником одного з наших львівських депутатів Михайла Семчія. Василько закінчив інженерно-будівельний факультет, наразі шукає роботу за фахом. Почуття молодят настояні на часі, і, як відзначали гості на цій святій забаві, у Софійки та Василька такі запаси добра, що вони можуть того добра нарізати кожному українцеві.

— Що вас найбільше вразило на весіллі єдиної доньки?

— Те, що очка у Василька були зволожені у момент, коли люди говорили тости. Моя Софійка підстрибувала і тішилася, наче герой якогось мульт­фільму. Сподіваюся, вони врівноважать одне одного і обдарують позитивом ще не одну людину.

— Коли був перший весільний танець, ви плакали?

- Мені у той момент хотілося стати дуже маленькою, заховатися десь у куточку і робити все для того, щоб не сполохати їхнього щастя жодною своєю емоцією. Я присіла і заховала обличчя руками. Я не плакала, тільки страшенно хвилювалася, як при захисті дисертації.

Весілля, за словами пані Ірини, не було великим. Забава відбулася у ресторані “Княжий дім”, що на вул. Джерельній, 18. Запросили близько 80 осіб. Серед гостей не було лідера партії “Свобода” Олега Тягнибока, його у той день не було у Львові. Натомість прийшла на весілля його донька з чоловіком, а на розписці була ще й онучка Тягнибока — тримісячна Юстинка.

­— Попри те, що Олега не було, - каже Ірина Дмитрівна, - Софійку, коли викрали під час весілля, переховували у Тягнибоковій хаті. Олегова дружина відчинила двері молодій і сховала її. А повернули Василькові дружину лише після викупу.

- У чому полягав викуп?

- Із пляшок з-під доброго вина він повинен був викласти каліграфічно на підлозі за короткий час фразу “Я кохаю Софійку”. Тоді цей витвір сфотографували і надіслали “викрадачам”, а вони натомість надіслали нам фото Софійки з зав’язаним ротом. Усе відбулося як справжнє викрадення.

- Що дарували молодятам?

- Окрім грошей, посуд, кухонне причандалля...

- Що вам найбільше запам’я­талося з весілля доньки?

- На весіллі був один ритуал, який я здійснила за їхньою попередньою згодою, — вручення меча, який був обвитий барвінком і облитий медом. З того меча діти мали злизати мед. Це ритуал, який описав антрополог Федір Вовк у своїй праці “Українське весілля” у 1916 році. Мама Василька тримала хліб, а я передавали їм меч, як символ мужності, бо якщо ти хочеш мати садок вишневий коло хати, то мусиш його захистити тим мечем. Меч був обвитий барвінком, бо все весілля відбувалося під загальним гаслом “Дерево роду”. І арка, біля якої вони стояли, була зроблена у вигляді дерева роду. Зовсім не випадково ресторан, де гуляли весілля, біля заводу газової апаратури, де 30 років пропрацював мій батько. Це для нас також було дуже символічно. Таким чином, це весілля було символом того, що абсурдно покладатися на те, що майбутнє покоління чи молоді люди змінять країну. Змінить країну тільки зв’язок поколінь. І якщо ми будемо тримати за руки одне одного: син - батька, внук - діда, і будемо знати, хто наш прапрапрадід, тоді ми реально збудуємо національну державу. Барвінок — символ невмирущого кохання і символ зв’язку з поколінням, а мед, звісно, щоб життя було солодке і плідне. А другий епізод на весіллі, який теж запам’ятався, коли ми хвилиною мовчання пом’янули тих хлопців, які загинули на фронті. Я мотивувала святкування одруження тим, що ми собі дозволили це зробити під час війни тільки тому, що щасливі люди набагато сильніші, ніж нещасні.

- Що, окрім меча, ви ще подарували молодятам?

- Гарний жовтий коцик, яким можна вкритися і бути завжди ціп’ятком. Прийшла, перевірила і втішилася — коцик є на канапі (сміється. - Г. Я.).