По сусідству з війною...

За сорок кілометрів від міста Бахмута — окуповане російськими терористами Дебальцеве. Саме там розташовані найчисленніші збройні угруповання сил “ДНР”. Попри те, що Бахмут звільнили ще влітку 2014-го, війна у місті нагадує про себе щодня. У місцеві лікарні привозять поранених українських солдатів, військова форма впадає у вічі в магазинах, держустановах, на ринку і вулицях. Війна, що точиться за кількадесят кілометрів звідси, тримає місто у постійній напрузі. Місцеві до такої реальності звикли: діти ходять до школи, дорослі — на роботу, а літні люди обговорюють новини у центральному парку.

На головній у місті площі Свободи — завжди людно. Особливо у сонячні березневі дні. Перед громіздкою будівлею міської ради колись височіла постать російського більшовика Федора Сергеє­ва, більш відомого як Артем. Нині від пам’ятника залишився лише постамент, на якому гніздяться голуби. Артема, згідно із законом про декомунізацію, демонтували. Але чимало жителів Бахмута досі вважають його патроном міста. Він заснував Донецько-Криворізьку радянську республіку. Утворення, правда, проіснувало лише один місяць. Проукраїнські активісти жартома називають Артема тодішнім Стрєлковим-Гіркіним. У перші роки радянської окупації місто перейменували на честь цього діяча. Назва “Артемівськ” протрималася до вересня 2015-го.

До 1919 року Бахмут розмовляв українською. Край називали козацьким, оскільки тут жило багато нащадків запорожців. Більшовики закрили “Просвіту”, розстріляли інтелігенцію, а через кілька років перехрестили і саме місто. Повернення до історичної назви, яка походить від назви річки Бахмутки, що протікає через місто, могло відбутись значно раніше. З цього приводу у 1991 році в Артемівську провели місцевий референдум. Артемівці ідею перейменування не підтримали: “за” проголосував лише кожен четвертий виборець.

Зусилля активістів громадської організації “Бахмут український”, яка вже довгий час діє у місті, увінчались успіхом лише після війни. Влітку минулого року відбулися громадські слухання, а вже у вересні депутати міської ради проголосували за перейменування. Артемівськ першим з українських міст декомунізував свою назву.

Пенсіонерка Олена Максимова прогулюється з 5-річною внучкою Катею у сквері поблизу міськради. Жінка живе у селищі Опитному, що на околиці Бахмута, а в місто приїжджає до сина з невісткою. Пані Олена відразу наголошує, що “это не то Опытное, которое бомбят”. Хоча про обстріли знає не з розповідей: за два кілометри від її дому — блокпост у селі Зайцевому, що неподалік окупованої Горлівки. Від постійних обстрілів у хаті здригається підлога і сип­леться зі стелі.

— Это ужас какой-то, - з відчаєм у голосі розповідає Олена Максимова. - По вечерам обстрелы очень сильные. Канонада за канонадой. Кто стреляет? Не знаю. А ни в чем не виновным людям приходится страдать. Не знаешь, когда снаряд влетит в твой дом. Так и живем, с надеждой на мирное завтра.

Бахмут для пані Олени — рідне місто. Тут вона навчалася, працювала, прожила з десяток років. Перейменування сприйняла без захоплення. Каже, якби знову провели референдум, то місто зберегло б свою назву.

— Людям ближе к сердцу Артемовск, чем Бахмут, - розповідає жінка. - Мы жили в Артемовске с детства, здесь провели юность, влюблялись, ходили на свидания. У нас есть «Артемовское шампанское» (Артемівський завод шампанських вин — найбільше у Східній Європі підприємство з виробництва шампанського класичним пляшковим способом. - О. Д.), которое мы пили и будем пить. А новое название нашего города мне ни о чем не говорит. К тому же, что делать с документами теперь? Повсюду Артемовск записано. И указаны старые названия улиц (за рішенням міськ­ради, у місті перейменують 80 вулиць, що мають комуністичне походження. — О. Д.).

Побоювання пані Олени не мають підстав. Місцева активістка Катерина Трофимова каже, що змінювати відмітку у паспорті про місце реєстрації не потрібно. Хіба у тому випадку, якщо стара назва у документі аж геть дратує його власника. Змінити назву вулиці у паспорті можна пізніше: під час його заміни, оновлення фотокартки чи зміни прізвища.

- Не обов’язково і змінювати свідоцтво про право власності, - продовжує активістка. — Законодавством не передбачено внесення змін до правовстановлювальних документів (свідоцтва про право власності, право на спадщину, договору купівлі-продажу, договору дарування) через перейменування вулиць, на яких розташований об’єкт нерухомого майна. Тож документи залишаються чинними.

Про політичну ситуацію у Бахмуті Катерина розповідає з усмішкою. Каже, влада у місті давно розділена між місцевими «царками». Партія регіонів закріпилась тут ще з початку двотисячних. У 2004-му Віктора Януковича підтримувало 94% виборців Артемівська. Міський голова Олексій Рева на посаді вже 25 років. Керує містом з 1994-го. Свого часу Рева за списком ПР потрапив і до парламенту.

Інший «стовп», на якому тримається місто, — народний депутат Сергій Клюєв, брат екс-голови Адміністрації президента Андрія Клюєва. Артемівський бізнес в основному розділений між ним і міським головою.

Діяльність у місті так званої ДНР теж не обійшлася без участі «регіоналів». За словами місцевих, проросійські мітинги організовував керівник місцевого осередку ПР Олексій Шинкаренко. Протестувальників охороняла міліція. Однак господарю міста — Олексію Реві — «русская весна» була ні до чого, адже ставила під загрозу дотації з держбюд­жету України. Мер не підтримав сепаратистів, а відтак після звільнення міста на початку липня 2014-го залишився на своїй посаді.

До військових у Бахмуті ставляться прохолодно. Медикаменти і продукти пораненим солдатам привозять волонтери. Допомагають також проукраїнські активісти з місцевих патріотичних організацій, але вони тут у відчутній меншості.

Вулиця Радянська, центр міста. Біля машини з військовими номерами курять і про щось розмовляють четверо військових. Відразу видно — добровольці. На рукавах - шеврони батальйону «Свята Марія».

- Позиция большинства насчет украинских военных проста: «Кто они такие? Мы их не звали! От кого эта украинская армия нас вызволяет? Зарплату платить не будут», - розповідає про настрої місцевих жителів 23-річний Максим. Родом хлопець із Миколаївської області. У добровольці подався рік тому. На передовій — чотири місяці. - Нам, конечно, ничего не говорят. Но по взглядам все понятно. Здесь уважают сильных. Пришли «регионалы» - мы с ними. В «ДНР» тоже крутые парни — у них автоматы. Освободили город украинские солдаты - ладно, и с ними будем ладить».

Настрої артемівців можна простежити за написами на стінах та зупинках громадського транспорту. А пишуть тут різне: від «Спасите город от украинской армии», «Укропы — убийцы» і «Все будет ДНР» до жовто-блакитних тризубів і «Слава Україні!».

Особливо гострі баталії точаться навколо меморіальної дошки Героя України Дмитра Чернявського, який загинув 13 березня 2014 року від ножового поранення проросійськими бойовиками під час мітингу за єдність України в Донецьку. Пам’ятний знак встановлено на фасаді міської школи №18, у якій Дмитро навчався. Дошку вже не раз намагалися сплюндрувати вандали. Влітку

2015-го їм це вдалося. Відновили меморіал за особисті кошти мера міста Олексія Реви. Проукраїнські активісти іронічно сприймають ура-патріотизм градоначальника, що проявився після війни. Кажуть, до приходу української армії його політичні погляди суттєво відрізнялися від сьогоднішніх.

Блокпости, що стали невід’ємною ознакою усього Донбасу, розділили людей на різні табори. Діти бахмутівців навчаються у Донецьку та Луганську, родичі живуть у Горлівці, Дебальцевому. Люди часто навідуються в гості до рідних на окуповані українські території. Роблять бізнес на цьому приватні перевізники. Знають об’їзні дороги, налагодили знайомства на блокпостах. Завезуть не лише в Донецьк, а й у Москву, Санкт-Петербург чи Ростов-на-Дону. Були б гроші...

Редакція газети висловлює вдячність за організацію поїздки Академічному інструментальному ансамблю “Високий Замок”.

Фото автора і Reuters. м. Бахмут, Донецька область