«Фестиваль, як гангрена, — повинен розростатися»

Третій тернопільський фестиваль “Ї” об’єднав найпрогресивніших, найсміливіших та найталановитіших літераторів України та закордоння. На зустріч з прихильниками у “файне місто” завітали Василь Шкляр, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Іздрик, Сашко Ірванець, польська поетеса Анета Камінська, білоруси Андрей Хадановіч, Віталь Рижков та Сергій Прилуцький...Тішили публіку гурти “Холодне сонце”, “Отвінта”, Viviеnne Mort, презентувало документальні короткометражки об’єднання кіномитців Вавилон’13, виставку карикатур на відомих політиків та артистів представив художник та музикант Юрко Журавель.

Попри нелегкі часи для країни, охочих долучитись до прекрасного назбиралось так багато, що їх не вміщав навіть просторий кінотеатр “Перемога”. Автограф-сесії письменників затягувалися на години. Абсолютний аншлаг зібрав у Тернополі патріарх Бу-Ба-Бу Юрій Андрухович — на презентацію книги “Тут похований Фантомас” зібралося близько 400 глядачів. Окрім мистецьких роздумів та політичних прогнозів, публіка почула ранню поезію Андруховича та екскурс історією Бу-Ба-Бу (літературне угруповання тільки-но відсвяткувало 30-річчя у Львові). Підскарбій Бу-Ба-Бу Олександр Ірванець перебував у доброму гуморі, фонтанував анекдотами, присвячував вірші білоруському колезі Андрею Хадановічу та студенткам Києво-Могилянської академії. Таємничий Іздрик розповідав про “висихання сенсів”, “запах війни” та вчив “любити словом”.

На презентацію книги “Маруся” Василя Шкляра про український визвольний рух 20-х років ХХ ст. прийшла рекордна кількість молоді, підписуючи книги, примовляли: “Дякуємо за те, що змінюєте життя”. Пан Василь поділився думками з приводу розсекречення архівів КГБ та розповів, чому на його літвечори не ходять москалі. Письменник зауважив, що описувати жіночі переживання не було складно, бо детально дослідив світ жінки, пишучи еротичний роман “Кров кажана”.

Мабуть, єдине, що викликало незручності у публіки, — збільшення кількості локацій, де проводились зустрічі, та невідповідність розмірів приміщення до масштабності заходів. Наприклад, одна з головних подій — круглий стіл на тему “Мистецтво в умовах війни” — відбувалася у невеличкому залі готелю, куди змогла потрапити лиш незначна частина охочих. Основна дискусія під час круглого столу стосувалась наростання агресії в інформаційному просторі загалом та мові літератури зокрема. Противником цього явища виступила львівська поетеса Маріанна Кіяновська, їй заперечив Юрій Андрухович. “Війна поруч з нами і всередині нас самих, — зауважила пані Маріанна. — Більша частина цієї війни здійснюється на рівні мови. Симптоми її початку я почала спостерігати ще чотири роки тому, дивлячись на назви віршових збірок: “Динаміт”, “Бензин”, “Вогнепальні і ножові”... Люди зараз мають потребу в ненависті, і ця ненависть розкладає тіло мови. Ми повинні уникати цього, обходитись без мови ненависті. Бо українці, які воюють на фронті, не є агресорами-ненависниками, вони — захисники і виконують свій обов’язок”.

Юрій Андрухович вважає інакше: письменники не повинні закривати очі на зміни у мові, інакше прирікають на поразку свої твори. “Найефективніший вірш цієї війни звучить як “Путін — х..ло”, — каже пан Юрій. — Я б не називав це мовою ненависті, на мою думку, це мова ворожнечі. Така мова мусила у нас з’явитися, бо маємо ворога. Днями ми їхали з Червонограда до Львова: вздовж шосе пересувалася колона військових, а на узбіччі їх проводжали учні з вчителями з українськими прапорами. У деяких старшокласників були в руках плакати “ПТН ПНХ”. Навіть мовнонайцнотливіші — вчителі районних шкіл — солідарно стояли поруч з учнями і цими транспарантами. Ворог легалізував вживання матюка — висміюючи Путіна, ми детабуїзуємо його у нашій свідомості. Це мова ненависті? Так. Але у ній є рятівний момент — сміховий складник, який принижує адресата. А висміювати ворога означає знищити його”.

Які враження у митців після фестивалю “Ї”? Про це “ВЗ” розповів поет, програмний директор Форуму видавців у Львові Григорій Семенчук. “Поблажливо ставлюся до мистецьких ініціатив. Помилки є у всіх. Головне, щоб люди не зупинялися, продовжували вдосконалювати заходи. Порівняно з минулим роком, фестиваль “Ї” пройшов на вищому рівні: він масштабніший, цікавіша програма, збільшилась кількість митців, зросла зацікавленість публіки. Особисто я не очікував, що на презентації моєї збірки “Море” буде так багато людей. Не бачу проблеми у збільшенні кількості локацій. Фестиваль, як гангрена, — повинен розростатися”.