Одні продають лісову черемшу, інші – домашні вареники

Якби середньостатистичному європейцю довелось виживати на 50 чи 100 євро на місяць, навряд чи йому б це вдалося. Українцям до таких екстремальних умов не звикати. Не встигли забути буремні 90-ті, як нас знову зробили учасниками експерименту “як вижити на українську зарплату при європейських цінах”. А що робити тим, хто лишився без зарплати? Тоді, у 90-ті, багатьом довелося забути про дипломи та перебиватись випадковими заробітками. Тоді люди безбожно крали з заводів все, що можна було винести. Особливий попит був на мідні котушки від двигунів — їх вивозили до Польщі, продавали, а звідти привозили жуйки, йогурти, джинси та інший “ширпотреб” та перепродували тут. Нині красти нічого, тож, аби “скалатати копійку”, доводиться потрудитись. Однак той, хто не боїться роботи, на шматок хліба зможе заробити...

«Поки ліс не вирубали — з голоду не помремо»

Для тих, хто стежить за своїм здоров’ям, весна починається із салату з черемші. Для людей з прикарпатських сіл це перші гроші. За лісовою черемшею краще їхати на Привокзальний ринок. Тут є шанс купити ведмежу цибулю у того, хто її назбирав, а не у перекупника.

“Хоч вам кожен продавець скаже, що має лісову черемшу, не вірте. Якщо вона дрібненька і світло-зелена, то вирощена в саду. Не має такого запаху”, — каже Уляна Стасьова з Турківського району. Жінка разом з сусідкою розкладає два картонні ящики з черемшею (по 2,5 грн. пучок), кілька півлітрових банок з варенням з малини і суниці та лоток яєць. Як все це сама донесла, не уявляю.

“Щоб назбирати доста левурди (черемші. — Авт.), треба знати місця. Вона не всюди росте. Сама не ходжу до ліса, бо там, де багато левурди, часто пасуться кабани. Не дай боже сполошити льоху — не втечеш. Ходить чоловік з сином. Поки я рано обходжу господарку, вони йдуть до лісу. Приходять, якраз встигаю на електричку, а малий до школи. Минулого тижня в суботу були якісь заброди, певно, львівські, понаривали конвалії. Вона схожа на левурду, але пахне не так”, — каже жінка. Того, що черемша занесена до Червоної книги, як і первоцвіти, не знає. Зізнається, що заробіток на черемші неабиякий, головне, дочекатись, поки підуть перші ягоди і гриби — буде легше. Каже, минулого року малини було мало, зате гриби такі були, що заробляли до 1000 гривень за тиждень.

“Колись ми здавали бруньки сосни, букву. Тепер того ніхто не збирає. Зате перше чебрець брали тільки заготівельники за копійки, а тепер люди купують як приправу до м’яса. Дику м’яту торік замовляли. Нема на що скаржитись. Відколи колгосп закрили, живемо з ліса. Поки його не вирубали, з голоду не вмремо. Чоловік ходить на роботу у лісгосп, але там мало що платять. Добре хоч дров на зиму може виписати”, — каже Уляна. Корови тримати не хоче, бо то невигідно: “Або ти ходиш до ліса, або ти ходиш коло худоби. На молоці стільки не заробиш”.

«Пані не лише наліпити вареників не вміють — зварити не знають як!»

Біля Галицького ринку бачу стареньку жіночку, яка продає вареники. Уже готові, навіть відварені. Порція — 10-15 гривень, залежно від начинки. Непоганий варіант для обіду в офісі — підігрів у мікрохвильовці, і готово.

“Все життя працювала в бібліотеці. Маю 1005 гривень пенсії. Купа грошей йде на ліки, бо кожен день п’ю для розрідження крові. Та й сидіти в чотирьох стінах — ще більше в хворобу впадаєш, — каже старенька. — Колись мала вагу, то ми собі виходили на вулицю, хто хотів зважитись, платили по 15-20 копійок. За день назбирувала 2-3, а то й 5 гривень. За ті гроші тоді можна було купити хліба чи якого печива до чаю. Тепер модно мати вагу вдома, на вулиці ніхто важитись не хоче. Бачу, жінки носять вареники, і вони добре йдуть. То почала ліпити вареники. Правда, мука подорожчала, і сир по 40-45 гривень, то роблю переважно з самою картоплею. Хіба хто замовить. І що ви думаєте? Навіть жінки беруть додому! — бабуся так щиро дивується, що жінка може купити готові вареники, ніби це найбільший сором, який може бути для галицької господині. — Маю постійних клієнтів, для яких ліплю вареники чи пельмені на вихідні. Я їх тоді не варю, а заморожую, вони вдома варять самі. Один пан раз замовив, а на другий раз прийшов з жінкою, щоб я їй розповіла, як їх варити. Бо вона залила водою з-під крана і поставила на газ!”

Скільки заробляє на варениках, жінка не зізнається. Але каже, що не бідує і на похорон з поминками собі назбирала — аби внукам не накладно було.

«Бізнесом» змусив зайнятись чоловік

Найкращий варіант для підробітку — хобі, яке починає приносити дохід. У цьому переконалась пані Марія Гаркава. Жінка продає вазони, які сама виростила. Невеличкі “щепки” у пластикових стаканчиках по 5-10 гривень, розкішна монстера за 50 гривень, за яку у магазині довелось би віддати усі 100, фіалки усіх відтінків фіолетового по 15 гривень...

“Я люблю квіти, і вони мене люблять. Родичі, діти знають, що не люблю зрізаних квітів, дарують у вазонах. Вони розростаються, доводиться розсаджувати. У якийсь момент квітів стало так багато, що чоловік сказав: як посаджу ще один вазонок, то викине всі з балкона. Винесла частину під базар. Думала роздати, а люди самі пропонували по кілька гривень. Почала спеціально розсаджувати, щоб було на продаж. Вже на горщики і добрива не треба було брати з пенсії. Як почала приносити якусь копійку, чоловік не проти, що вся квартира і обидва балкони в квітах”, — розповідає пані Марія.

Жінку знають усі квітникарки з району. Приходять спитати поради, що робити, якщо листки сохнуть, як правильно пересаджувати... Консультації безкоштовні — жінка годинами може розповідати про квіти. За інтернетними порадами намагається виростити ківі зі звичайного плоду, купленого в супермаркеті, та розмножити орхідею.

Пані Марія хвалиться, що купила новий плазмовий телевізор за гроші, відкладені з продажу вазонків. Щоправда, їй пощастило продати у салон краси велику драцену та фікус Бенжаміна, які у її квартирі вже не поміщались. За двох велетнів та кілька дрібніших вазонів салон заплатив їй тисячу гривень.