«Перший раз доїв корову 45 хвилин!»

Ці люди не користуються мобільними телефонами та Інтернетом, не дивляться телевізор, не слухають музики, не читають газет. Туляться по кілька чоловік в одній кімнаті — окрема не передбачена правилами, яких дотримуються члени цієї спільноти. У них немає грошей — ні на банківських картках, ні у кишенях. Вони забули смак алкоголю і запах тютюну. Не вживають наркотиків і не віддаються плотським утіхам. Не приймають пігулок. “Найкращі ліки — це правда і Бог”, — кажуть молоді люди, які ще вчора витрачали батьківські гроші на сумнівні розваги.

Спільнота “Ченаколо” — християнське об’єднання, яке займається реабілітацією узалежненої молоді. Залежність від алкоголю, наркотиків, азартних та відеоігор, порнографії тут лікують молитвою і фізичною працею. Називають це “Школою життя”.

Заснувала спільноту італійська монахиня Ельвіра Петроцці. “Вихованці” “Ченаколо” величають її “маленькою мамою з великим серцем”. Портрет цієї жінки висить на чільному місці у всіх будинках. А їх налічується 60, і розкидані вони по цілому світу (Італія, Франція, Хорватія, Австрія, Домініканська Республіка, США, Мексика, Ірландія). Незабаром такий може з’явитися і в Україні (у Закарпатській області). Вже й з місцем визначилися. Але місцеві жителі проти. Бояться, що коли у них під боком житимуть колишні наркомани й алкоголіки, зросте злочинність...

Сестра Ельвіра виховувалася у монастирі. Дівчині часто доводилось ходити за продуктами до місцевої крамнички, і щоразу вона змушена була минати генделик, з якого вивалювалися п’яні чоловіки. Що могла, окрім відрази, відчувати до них Ельвіра? А вона відчувала жаль. Тоді й постановила собі, що заснує спільноту, яка буде піклуватися про цих бідолах.

Сестри ідеї не схвалили і всіляко відмовляли дівчину. “Де гроші на будівництво візьмеш?” — питали. “У Бога випрошу”, — відказувала.

Дівчина взялася до молитви дев’ятниці. Але молилася не дев’ять днів, а дев’ять років. І Бог почув її. Ельвіра отримала ключі від закинутого будинку, який не мав ні вікон, ні дверей. Усередині було ще гірше, ніж надворі, — долівку встеляло сміття і бите скло, по кутах висіли “сталактити” павутиння. Лише дві сестри погодилися допомогти Ельвірі.

І ось три жінки заходилися наводити лад. Та попрацювавши віниками, зажурилися — хто засклить вікна, хто вставить двері? Потрібні були сильні чоловічі руки. Зачувши про добрі наміри монахинь, допомогти їм зголосились... хлопці з вулиці.

Послушниці монастиря облаштували у будинку імпровізовану каплицю. Та юнаки вперто не хотіли молитися. Сестра Ельвіра не вмовляла їх, не лякала пеклом, а просто показувала на власному прикладі, як повинен починати і закінчувати свій день християнин. І ось одного дня один із хлопців зайшов до каплиці. Подивився на розп’яття, на сестер, що схилили голови у глибокій покорі, опустився поруч на коліна і почав молитися — вперше у своєму житті.

До спільноти потягнулися інші нарко- та алкозалежні молоді люди. Їх треба було годувати і вдягати. Також треба було платити за світло, воду, опалення. Сестра Ельвіра заручилася підтримкою Бога. “Я їхня матір. А Ти — їхній батько. Подбай про них”, — попросила у Господа. Вже наступного дня люди, що жили по сусідству, почали приносити одяг та їжу.

У Меджугор’ї спільнота запрацювала 23 роки тому — у розпал балканської війни. Селищна рада будинку під потреби узалежнених не виділила — лише шмат землі. Хлопці спали у наметах, їжу готували на багатті, а десь поруч лунали вибухи.

Є у “Ченаколо” будинки для дівчат. Є будинки, у яких живуть і дівчата, і хлопці. Їм дозволяється зав’язувати романтичні стосунки, але спати — тільки порізно.

30 дівчат зі спільноти вирішили прийняти чернечий постриг. Правда, татуювання на шиї і руках у них залишилося — як згадка про важке минуле.

Деякі хлопці стають священиками. “Прийшов до нас молодий чоловік, стоматолог за фахом. Сказав, що лишиться на місяць — лишився на рік. Висвятився на священика. Лікує зуби і відразу сповідає”, — жартує один із членів спільноти, 30-річний чоловік на ім’я Мартін. Його батько — алкоголік, атеїст. Мама — віруюча, тому й терпіла все життя безкінечні образи та приниження. Не було такого дня, щоб у їхньому домі не було скандалу. Мартін зненавидів свого батька. Почав красти у нього гроші. У молодого чоловіка з’явилося багато друзів. Алкоголь і марихуана стали його вірними супутниками.

До нього, коли вперше потрапив у спільноту, прив’язався “янгол-охоронець” — так тут називають наставників, які пройшли свій шлях зцілення і тепер допомагають новачкам. “Ходив за мною як тінь — 24 години на добу, сім днів на тиждень, — згадує чоловік. — Більш як на два метри не віддалявся. І все повчав: “Руки у кишенях не тримай, на підлогу не плюй, не заважай іншим молитися, після обіду не спи, не сиди, коли інші працюють”. Дав вервицю. Сказав йому, що молитися на вервиці — то заняття для бабусь. Сказав, що він у чотири рази гірший за мою маму. А потім не витримав і послав його подалі. Два дні мав спокій. Сидів у тиші і роздумував над своєю поведінкою. Стало соромно. Попросив у нього пробачення. Це був мій перший крок до зцілення. Міг будь-якої миті покинути спільноту — тут ніхто нікого не тримає, але вирішив лишитися. Почав молитися. Та перші молитви не йшли від серця — думками вертався у минуле.

Потім почав плакати — так Бог лікував мої рани. Було нелегко. Нічого важчого за мобільний телефон у руках не тримав, а тут треба було за курми наглядати, свиней годувати, грядки полоти. Завсідника нічних клубів перетворили на фермера — перший раз доїв корову 45 хвилин! Прокидався о 4.20, лягав спати опівночі. Ненавидів ту роботу, а потім полюбив. Бо кожне терпіння увінчується радістю. Тоді вперше побачив маму щасливою. Півроку не мав з нею зустрічі (заборонено правилами спільноти). Півтора року не був удома (це — той мінімум, який мусять витримати всі новачки). Тоді ж пробачив батькові — обійняв його, поцілував. Він не покаявся — обрав бік зла. Але люблю його попри все”. Мартін готується до життя “назовні”.

Автор дякує за організацію поїздки паломницькому центру Матері Божої Неустанної Помочі (www.palomnyk.info).

Мартін, коли потрапив до спільноти, навіть цвяха не вмів забити. Нині почувається справжнім чоловіком — зали­шилось збудувати дім і знайти гідну дружину.