«Якби всі, хто крав, таке зробили для свого села…»

Цього року помідори у Синькові вродили добре. У своїх теплицях селяни аж до Нового року урожай збирають. Тут у кожному дворі вирощують помідори, перець, огірки. Тутешній мікроклімат сприяє розвитку овочівництва. У селі мешкає 1165 людей. Днями й сюди докотилася війна — 70 юнаків отримали повістки з військкомату...

Славиться Синьків не лише наливними помідорами, а й одіозною фігурою вітчизняного бізнесу. Саме тут народився і виріс Дмитро Фірташ.

Два роки тому кореспондент «ВЗ» вже навідувалася на малу батьківщину олігарха. Тоді місцеві не тямили себе від любові до «великого мецената» села. За цей час багато чого змінилося в Україні: Євромайдан, анексія Криму, війна на сході країни. Фірташ був одним із найближчих до режиму Януковича олігархом. Був включений у газові схеми між режимами Путіна та Януковича. У березні цього року його заарештувала австрійська поліція за запитом ФБР за підозрою у причетності до створення організованої злочинної групи...

Та, як виявилося, настрої синьківців щодо свого знаменитого земляка не змінилися. Навіть чути нічого поганого про нього не хочуть.

«Ми живемо не в селі, а у казці, — кажуть в один голос. — І все це завдяки Дмитру Фірташу (до речі, наголос у прізвищі ставлять на другому складі. — Авт.). Нова школа, дитячий садочок, Будинок культури, парк, готель, ресторан, футбольне поле, замість старої австрійської стражниці — сучасна сільська рада — все це справа його рук».

Бібліотекарка Ольга Боднар готова годинами співати дифірамби доморощеному олігарху. «Люди роботу мають, по селі приємно пройтися, дорога — яйце котити можна. Торік Дмитро Васильович був на Богородицю. Коли приїжджає, збирає всіх друзів, з якими корів пас, з усіма вітається. Для того, щоб щось про нього казати погане, треба мати докази: у кого і скільки вкрав. Це його справа, де він взяв гроші. А те, що працював при Януковичі, нічого страшного. Він казав: «Мені з будь-якою владою треба працювати, я не політик — я бізнесмен». Всі просимо Бога, щоб він повернувся. Може, ще щось зробив би для нас... ».

Неподалік — двоповерховий сучасний готель. Навіть настінні годинники показують час різних столиць світу. VIP-номер коштує 750 гривень, напівлюкс — 350, найдешевший стандарт мансардний — 250. Працівниця готелю каже, що зараз готель не працює. «Тільки для своїх, — пояснює. — Дмитро Васильович приїжджав сюди з друзями». Працівниця готелю теж не тямиться від любові до покровителя: «Якби всі, хто крав, таке зробили для свого села, то Україна б процвітала…».

Петро Іванович, який саме з дружиною повернувся з поля, де весь день гарував під палючим сонцем, горло перегризе за Фірташа. «Про Діму мені поганого нічого не говоріть, — стискає кулаки. — Він дуже добрий чоловік. Все, що про нього говорять, то все «липа», політика велика. Дай йому, Боже, здоров’я». У той же час Петро Іванович із ностальгією згадує часи, коли у селі був колгосп, в якому працювало все село. Тепер кожен виживає як може. Люди живуть з того, що зароблять на помідорах-перцях. «Раніше продавав сам, возив до Львова, — веде далі. — Тепер здаємо перекупникам, бо возити невигідно — соляра дорога. Дають по 2-2,50 гривні за кілограм. А скільки мороки з тими помідорами: починаємо з ними вовтузитися відразу після Різдва. Та добре, що хоч так можемо заробити на прожиття. По інших селах люди бідують».

Біля відреставрованої сільської ради — ресторан «Банкетний зал». Зала розрахована на півтисячі місць. Тут зазвичай проводять весілля та інші знакові заходи. На кухні працівниці готують обід для робітників теплиць Фірташа. «Щодня відвозимо комплексні обіди тим, хто працює на теплицях, — пояснює шеф-повар ресторану Марія Невечеря. — Все оплачує фірма. Торік мали багато весіль, хрестин, зараз все стихло, ніхто не замовляє ресторан». Пані Марія у дитинстві з майбутнім олігархом пасла корів. «Він стільки зробив для села, як ніхто, — говорить про Фірташа.

— Та й не тільки для села: у Заліщиках лікарню обладнав найсучаснішою апаратурою, опікується інтернатом під Чернівцями для дітей-інвалідів. У нашому селі до кожного двору підвів газ, Інтернет». Про темні сторінки у біографії Фірташа й чути не хоче. «Я не знаю, за що його арештували. Не думаю, що він такий страшний злочин вчинив. За хабаря? Таж у нас всі хабарі беруть!».

Сільський голова Синькова Ганна Підгірна, коли перераховувала заслуги знаменитого земляка, аж розплакалася. «Щоб кожен багатій так думав про своє село, — зітхає, киваючи головою на верхню полицю шафи, де на чільному місці у рамці портрет усміхненого Фірташа. — Ми дякуємо Богу за те, що маємо такого Дмитра Васильовича. Щонеділі у церкві молимося за мир, нашу державу і милість Дмитра Фірташа. Те, що його заарештували, не вплинуло на нашу думку про нього. А хто це зробив, того Бог покарає. У нас ще стільки планів було: пляж, санаторій. Але, як казав Дмитро Васильович: «Маємо терпіння — просімо у Бога і все налагодиться».

На в’їзді до села — величезні скляні теплиці, яким не видно кінця-краю. Два роки тому Дмитро Фірташ запустив тут найбільший в Україні тепличний комплекс. Керує усім цим мати Фірташа — Марія Григорівна. Охорона на територію пропускає лишень за картками. У комплексі працює близько двохсот працівників з навколишніх сіл. Мешканець сусідніх Дорошивців Іван Василюк півроку тому влаштувався різноробочим. Щодня, крім вихідних, працює з 6-ї ранку до 13-ї. За місяць має півтори тисячі гривень. Таку зарплату у селі мало хто отримує.