Передплата 2024 «Добрий господар»

30 кілометрів пішки – в ім’я миру в Україні

Кореспондент «ВЗ» стала учасницею пішої прощі до чудотворного джерела в Биличах

На перший погляд, таких сіл, як Биличі, на Західній Україні сотні: бездоріжжя, безробіття і виживання з власної господарки… Насправді ж Биличі хоч і незаможне, та одне з найвідоміших сіл на Львівщині, принаймні серед вірних. Бо щонайменше раз у році, у неділю Всіх Святих, сюди тисячами з’їжджаються прочани, — щоб схилити голови перед іконою Матері Божої та випити води з чудотворного джерела. А найвідважніші відстань до Билич долають… пішки.

Традиція піших прощ до чудотворного місця живе уже кілька років. А минулої неділі разом із прочанами відстань від Старого Самбора до Билич кроками відміряла і кореспондент «ВЗ». Більш як 30 кілометрів і майже сім годин у дорозі.

Бувалі прочани наказували брати зі собою, крім молитовника і вервиці, все, що може знадобитися в дорозі: від води та ліків — до змінної одежі та взуття. Розуміючи, що дорога попереду неблизька, а тягти ношу доведеться на собі, обмежилася мінімальним набором, додавши лише клейончастий дощовик. Одного разу гроза розгулялася настільки, що змусила навіть зупинитися. У якийсь момент сіре небо прошила блискавка, а пісню перервав грім — стало доволі моторошно і промайнула думка: «А може, не варто далі іти?». Та досвідчені прочанки не розгубилися. Доки разом із семінаристами повторювали молитви, гроза за лічені хвилини вщухла, і колона рушила далі. Попереду залишалося ще більш як половина дороги та кілька «купелей» під дощем. Хтось жартував, що таким чином очистимося від всього лихого...

Такими роздумами пілігрими ділилися в час зупинок для відпочинку, а дорогою слухали повчання священика, спів семінаристів та повторювали молитви — здебільшого в ім’я миру та добробуту в Україні. Ще на самому старті ходьби прочани підтримали ідею свого духовного наставника отця-декана Михайла Николина й присвятили цю прощу Україні та її героям. Коли до Билич залишалося вже зовсім недалеко, священик зупинив ходу і прямо серед поля, просто неба, з якого лив дощ, заспівав «Вічну пам’ять». Прочани панахидою пом’янули героїв небесної сотні, загиблих на сході України, десантників, що загинули напередодні, коли збили літак Іл-76…

Після подячної молитви прочани, як не одне століття тому їхні предки, прихилили коліна на місці, де, за переказами, давним-давно пастухам з’явилася Божа Матір, а з-під її ніг забило джерело. Схиляли голови і з трепетом пили святу воду, яка, вірили, допоможе зцілити від недуг, як це вже ставалося в Биличах не раз. Хтось омивав очі, хтось — хворі суглоби. Всі, хто хоч раз був у Биличах, знають давню легенду про капличку, яка тут була, здається, споконвіку, але радянський солдат Семен вирішив зруйнувати її. Згодом у нього народилась донька. І хоч лікарі запевняли, що вона здорова, дівчинка була сліпою... Голос у сні закликав Семена повернутися на Прикарпаття до джерела і знищеної каплиці й промити дитині очі. Він так і зробив — і донька прозріла. Розчулений солдат віддав свої заощадження на будівництво нової святині. І сьогодні є чимало свідчень зцілення незрячих та хворих, перед якими традиційна медицина розводила руками.

Місцеві пам’ятають історію Розалії Манькович з Тисмениці, яка в Биличах зцілилася від астми, дівчинки зі Стебника з діагнозом «рак крові», чоловіка, який позбувся тут епілепсії, жительки Хирова, яка встала з інвалідного візка, подружжя з Самбірщини, яке медики називали безплідним, а після молитов у Биличах у пари народилося трійко дітей… А ще часто прочани згадують не менш дивну історію 14-річної давності, коли напередодні традиційної прощі тут пронісся буревій і неподалік каплиці зніс частину лісу. У день прощі стало зрозуміло: якраз такої території забракло б, аби рекордна 30-тисячна паства вмістилася біля чудотворного місця…

Схожі новини